Дощ

Сьогодні я розплющив очі й побачив навкруги білі густі хмари. Не пам’ятаю, що було до того. Не пам’ятаю, хто я… Лише розумію, що сьогодні станеться щось важливе, незабутнє, яке не передати словами… А зараз відчуваю тільки холод. Він тримає мене й не дає поворухнутися.

І раптом… щось ніби розбиває мене на безліч маленьких частинок, які заповнили собою весь простір. І тепер, здається, жодна сила не зможе стримати. Я вільний! Хочеться линути, летіти далеко-далеко. Хмари пручаються, лізуть в безліч блискучих очей, не випускають зі своїх сірих заплутаних сітей. Та мені вже байдуже. Я набрав сили й легко пролітаю крізь них!

Від висоти перехоплює подих. Піді мною спалахують сузір’я млявих ліхтарів і кольоровими вогниками відбиваються в моїх очах.

Я падаю на вузенькі вулички між багатоповерхівками й розбиваюся блискучими іскрами. Дзвінкими, голосними, музичними…

Тепер нарешті згадав, хто я!

Я – дощ!

Теги:
Коментарі: 1 коментар

Коментарі до твору "Дощ"

  • Андрій

    Цікава метафора, яку я тут побачив. Людини в сучасному світі. Авторка обігрує питання яке ми задаємо собі кожного дня: «Хто ми є ?». Літературний герой прокидається не усвідомлюючи себе де він і хто він. Він лише відчуває, але це не приносить йому щастя, бо він не знає відповіді на головне питання свого життя: «Хто він і нащо він тут?». Тільки коли герой знаходить своє призначення і розуміє хто він – його переповнює щастям, він знає, що тепер його вже не зупинити. Тональність твору переходить з мінорної збентеженості в мажорну під кінець, коли головний герой усвідомлює себе. Цим авторка ніби наштовхує на думку – «летіть, як цей дощ, шукайте себе, кричіть на всі груди хто ви є». І питання твору не тільки про нашу ідентичність, про самоусвідомлення. Питання може буде поставлене і в філософському ключі : «хто ми взагалі такі, люди»? Спробуйте подивитись на текст з такої точки зору. Буде про що замислитись. Бо мистецтво воно важливе тим, що кожен може побачити в ньому свій сенс.

Залишити коментар

Ваш коментар буде опубліковано після схвалення.