Показую, але не розмовляю…

Привіт! Мене звуть Срібликом. Назвали так на честь прабабусі – срібного дзеркала. Я показую, але не розмовляю.

Порівняно з іншими меблями, моїх родичів не так багато. Це прабабуся, про яку я вже розповідав, вона була мідним дзеркалом. Дідусь – золотим,  прадідусь – кришталевим, мамуся – скляним, а татусь – металевим диском. А ще ми маємо дуже давнього предка – калюжу.

Я найновіше скляне дзеркало. Зараз живу в невеличкій родині й обожнюю з ними гратися. Наприклад, ми часто кривляємося. Ой, як це весело! Але я не тільки бавлюся з ними, а й допомагаю, показуючи, як вони виглядають. Обожнюю, коли хтось одягне гарненькі вбрання й дивиться в мене.

Інколи буває сумно, бо не можу нічого сказати, бо потрібен лише для того, щоб показувати відображення. Але сумую не часто: лише тоді, коли залишаюся на самоті.

Коментарі: Коментарів немає

Коментарі до твору "Показую, але не розмовляю…"

  • Поки що коментарів немає...

Залишити коментар

Ваш коментар буде опубліковано після схвалення.