Олена Лелюх

Якби я була книгою, то, певно, називалася б «100 падінь та 101 підйом». Книгою в жовтій потертій обкладинці. Мабуть, із незрозумілим початком на сторінок 20, закрученим сюжетом і щасливим кінцем. Для чого ж чудернацький початок? А тому, що зовнішність часто оманлива: щоб мене зрозуміти, треба перечитати декілька разів.

Сподіваюся, що Ви взяли б мене хоча б на тиждень із бібліотеки, де таких, як я, тисячі. Що Ви зробили б мою палітурку ще більш пошарпаною, виділили б цікаве й написали свій коментар, щоб наступний читач знав Вашу думку.

Якщо Ви не зрозуміли, про що я, тоді читайте між рядків…

Солоні спогадів тумани

Солоні спогадів тумани

нависли в повітрі

і гірко мовчать.

А сльози скупо капають

на сухий сірий асфальт спокою,

стікаючи ніжною щокою...

Не бувають щирими очі,

які жодного разу не плакали.

Не буває щасливою душа,

у якої ...

Читати далі...
Поки ми спали…

Поки ми спали,

у сусідньому будинку помер чоловік.

Він любив доньку,

водив у кіно, в зоопарк.

А ми прокидалися,

чомусь сперечалися, я плакала.

Думали, що любовні історії з книжок –

то не про нас…

Поки ми спали,

у ...

Читати далі...
Не рубай мої крила

Не рубай мої крила, прошу,

я ж літаю хмарами мрій.

Не плюй ти у душу, прошу,

вона ж чистотою світить тобі.

Не ламай мої крила, прошу,

то ж віра моя і надія,

то тепло, що не згасло

і, сподіваюсь, збережеться повік.

Не гаси ...

Читати далі...
Теги:
Граблі долі

Ну що, знову на ті ж граблі?

Чому ми з тобою

не проклали маршрут?

Життя дає стільки уроків,

а ми замість шансів хапаємо оголеній дріт.

У мене синці і на лобі, і на серці,

та я все одно помилками торгую...

Тебе не судили – і ти ...

Читати далі...
Вступаю в літо

Вступаю в літо

тихо й несміливо.

Боюсь пробігти все за одну мить.

Лише ступила,

а вже співаю оду літу,

бо з теплом у серці якось легше йти.

Я ще не відаю, що там, за рогом,

і що чекає, якщо прямо йти.

Та точно знаю, що душа ...

Читати далі...
Теги: ,
Вірші пишуться на папері

Вірші пишуться на папері,

не на комп'ютері чи планшеті.

Вони живуть у тебе в голові,

а потім – забуваються…

Ті римовані рядки розбігаються,

щоб потім ніколи не зібратись.

А ти згадуєш, шукаєш їх –

і народжується вірш,

або ...

Читати далі...
Ти нащадок українців!

Галушка, вишиванка, рушник… Від цих слів так і пахне українською волею. Хто б не ламав, хто б  не казав, що її немає, та нам – українцям – краще знати.

Той синьо-жовтий стяг, що танцює гопак із вітром і підспівує гімн солов’ю, та калина, що ...

Читати далі...
Поки є час…

Дзюркотить дощ, ритмічно відбиваючись від підвіконь та асфальту. У повітрі висить це приємне відчуття свободи й свіжості.

Ще крапає, але я в ґумових чоботях уже побігла у двір. Це так чудово –  стрибати по калюжах, ніби безтурботна дитина. І тобі ...

Читати далі...
Моє паперове місто

У моєму паперовому місті знову пролітало торнадо. Збираючи найцінніші речі, люди відпливали на паперових човниках хто куди, хвилюючись, чи зустрінуть ще колись своїх друзів, сусідів.

Це вже не перша катастрофа в цьому місті, усі вже звикли швидко ...

Читати далі...
Теги: ,
Небокрай

Небокрай. Сідає сонце, і вечір такий тихий і спокійний. Не вистачає лише тебе…

Пишу листа тобі, бо нарешті зрозуміла, що стільки років ми жили марно. Ти так і не навчився грати на гітарі, а я так і не змогла плідно заримувати жодного рядка.

А ...

Читати далі...
Зателефонуй мамі!

Мурчить тихенько щастя в серці так непомітно, бо любить тишу й спокій.

Там, десь між щастям і дивом, є й закохані очі, і недоспані ночі, і перше кохання, і розбите коліно, і двійка, і двадцятка. Там є все…

Так, серце не ґумове. Та скільки ж ...

Читати далі...
Кривава пляма на білому килимі…

Кривава пляма на білому килимі. А ще вчора там була пляма від вина. Як швидко все змінилося: день змінив ніч, сонце – місяць, вона – мене.

Кривава пляма на білому килимі. Ти встромив ніж у спину, а я лиш сліпо кохала. Кохала й не спала ночей, бо ...

Читати далі...
Тоді все стало б інакшим…

Коли світ такий сірий і непривітний, коли плаче все навкруги, є одна маленька людина, яка хоче світла, яка зробить усе навпаки. У неї золотисті коси, відкрите серце й завжди щира усмішка. Вона ніколи не плаче, бо не вміє. Коли проходить повз ...

Читати далі...
Затишно в тобі

Затишно – це бойфренди в джинсах із порваними колінами, мінімум макіяжу на обличчі, але достатньо, щоб почувати себе впевненою.

Кожна людина красива по-своєму. Комусь личить родимка на щоці, а комусь – шрам над бровою. Іноді здається, що всі ...

Читати далі...
Де закінчується нескінченність?

Де закінчується нескінченність? Ніде… А може, у степу безкрайому чи  в очах коханого?

В очах мого коханого починається Всесвіт. Там хтось пролив каву на лист із освідченням у коханні. Там ніби змішалися всі фарби й танцюють танго лише для мене. У ...

Читати далі...