Євгенія Загребельна

Космос у волоссі, очах і в серці! Досі не можу повірити, що мені дано таке щастя – жити. Обертаюся в космосі серед сотень зірок, дістаю кінчиками пальців до сузір'їв, дихаю зоряним пилом. Надто швидко. Місяць сліпить сріблом струн, порушуючи тишу. Слухаю мелодію супутника.
- Хто я?
- Людина.
- Ким я хочу стати?
- Собою.
Всесвіт тече по венах. Він усередині мене, клянуся. І поки весь світ потопає в метушні та шаленому ритмі життя, поки небо ховається за хмарочосами, а люди вікують за бетонними стінами, я живу у своєму крихітному світі.
- Ласкаво прошу, дорогі гості. Швидше одягайте скафандри. Наш корабель через три, два, один…

І зосталися лише спогади…

Щоразу, коли проходжу повз цей будинок, серце стискається від болю. Скільки всього з ним пов'язано…

Тут, на огородженому металевими балясинами рундуку, я зробила перші кроки, уперше сказала «мама» й «тато», навчилася читати.

Кожнісінького ...

Читати далі...
Попіл кохання

Вона сиділа на хиткому кухонному табуреті проти вікна спиною до мене,  читала черговий детектив Чейза й палила ментолову цигарку, примружуючи очі при затяжці. Вона так завжди робить, коли її щось непокоїть і в голові бджолиним роєм гудять думки, не ...

Читати далі...
Як приємно повернутися додому…

Подвійний еспресо й чверть грейпфрута. Ранок у великому місті починається з контрастів. Далі холодний душ, щось на кшталт ланчу й повний брак часу…

Про метушливе місто нагадують лише далекі вогні торгових центрів та верхів’я незлічених ...

Читати далі...
Лісові німфи

У моїх очах, насторожених, трохи здичавілих і цнотливо чистих, водять хороводи лісові мавки. Вони вплітають журбу у вінки з осоки та зілля й одягають їх на русяві голівки. Часом їхні тіла здригаються від легенького вітерця недовіри, рідше – ...

Читати далі...
Щоденник останнього романтика

Вересень
Тим осіннім днем я побачив її вперше. Вона раптово з’явилася й так само раптово зникла. Яскраво-червона сукенка робила її сліпучою плямою, виділяючи посеред інших. Дві брунатні косички, портфель за плечима й дзвінкий сміх. Яким же я був ...

Читати далі...

Хвилясте яскраво-руде волосся, веснянки, які ти невдало намагалася замалювати консилером, навушники у вухах і помада кольору червоного напівсолодкого, яка притягує погляд перехожих. Справжня дівчинка Осінь.

Я не звик розглядати окремих індивідів ...

Читати далі...
Автострада буття

Твої сліди залишаться сирою фарбою на автостраді моєї біографії. Та чи надовго? Ідемо лезом ножа навпомацки, у такт із громом і блискавицею. Темрява манить глухими голосами, які лунають із підсвідомості. Та вже не жахаюся. Знаходжу твою руку ...

Читати далі...
Отак і сидимо…

Мурчить клубок у горлі від невимовлених слів, марних обіцянок, до нудотних думок і телефонних дзвінків о першій годині ночі.

Чомусь не спиться…

Раніше рятувалася теплом твоїх обіймів і гарячим капучино. Кава залишилася, а от ти… примарно зник. ...

Читати далі...
Затишок морського узбережжя

Затишно сидіти в м'якому фотелі десь на узбережжі океану, коли борвій  зриває в танець волосся, закутує шаллю повіки, гірко цілує полиновими губами зап'ястя й шию, а в повітрі витає запашний аромат магнолій. Безпросвітною васильково-синьою вуаллю ...

Читати далі...
Теги: , ,
Понеділок / Monday

Дзинь… Дзинь… Дзинь

Будильник черговий раз надто голосно виспівує «After Dark». Здається, лише щойно нічна пітьма змінилася першими нерішучими променями, як радіо «Понеділок» бажає гарного дня. Психоделічне грюкання, безперечно, –запорука вдалого ...

Читати далі...
Вар'єте

Весь цей світ –  спектакль,

А ми всі – актори…

Незлічені маски байдужості

Вкривають сцену порожнього театру.

Раптовість

Здатна все знищити.

Сліпо вивуджені репліки п'єси.

Божевілля – як стиль життя.

Втрата здорового глузду – ...

Читати далі...
Теги:
Падіння чи політ

Чітко окреслена межа між надіями і сподіваннями –

Байдуже.

Б'юся голими руками об холодні

стіни безвиході –

Порожньо.

Ламаю грати примарних ілюзій –

Розтоптана.

Загублена у вічному мороці буденності –

Беззахисна.

Гризу ...

Читати далі...
Може, це і є кохання?..

Ти з’явився в моєму житті раптово,

Як грім серед ясного неба.

Твоя усмішка була по дитячому щирою –

З ямочками на щоках.

Ти завжди вірив у краще й був до безглуздого впертим оптимістом,

Хоча життя ставило надто складні випробування.
...

Читати далі...
Маріонетка

«Пробач…  Я не навмисно…»

А вибачати було й нічого, бо

Я для тебе була просто лялькою,

Що лежала на поличці поряд з іншими

Такими ж маріонетками…

Шкода, що почуття не порцелянові

І біль не має терміну придатності.

Бо не сховати ...

Читати далі...
Тиша може вбити

Крижані дощі змивали слова,

Що кришталем лунали в порожній квартирі.

Ти пішов тихо і раптово.

А в повітрі досі бринить холодом

Твоє коротке «Бувай!»

Вітер курявою відносив у небуття слова,

Що так і не були сказані.

Відпустила.
...

Читати далі...
Теги:
Моя осінь…

Осінь – це теплі обійми какао з маршмеллоу й шерстяного светра.

Осінь – це просидіти цілий день у своїй «печері» за горою потертих книжок.

Осінь – це сімейні вечори й радість усвідомлення, що тобі є до кого повертатися холодними вечорами.
...

Читати далі...
Теги:
А якщо завтра не настане?..

Заплющ очі.

Розправ крила.

Усі ми смертні,

Хоча й незрячі,

Болем розіп'яті,

Життям скалічені,

Жорстоко висічені

Історією батьківського краю

Колись квітучого…

А  зараз…

Вогнем обпаленого,

Кров'ю покропленого,
...

Читати далі...
За кілька дюймів від провалля…

Іноді здається, що я на краю прірви

Стою, розчинившись в безодні неба.

Поривами вітру злітаю, злітаю…

Думками хиткими блукаю, блукаю…

Сама на цім світі, одна-єдина…

І поруч немає ані пір'їни.

А вітер гуляє, а вітер буяє,

Здіймає ...

Читати далі...
Теги:
Там, де закінчувався хаос…

У твоїх очах – справжній Всесвіт,

Жменя зірок і крихітний Місяць.

А в моїх – тільки дим цигарок

І, можливо, трохи наркотику.

Ти мій власний різновид морфію.

Я без тебе, напевно, не виживу –

Загублюсь в міріадах комет,

Потону в ...

Читати далі...