Усі записи за тегом "дівчина"

Я не з тих хороших дівчат, на яких ти заслуговуєш. Не знаю, як пояснити, яка насправді, але уяви найгірше. Так от, я ще гірша, ніж ти уявив.

Кросівки в пилу не тому, що бігаю ранками, а тому, що зустрічаю заходи сонця на даху. Ми діти однакових ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх

Моя дівчинко-війна, я вже в дорозі. Ітиму до тебе пішки, бо правила нашої гри забороняють себе жаліти. Стираючи ноги в кров, не скажу, що сильний, бо все ж таки чоловік. Знаю: ти проти сексизму.

Я йтиму до тебе на звуки чарівних снів і на запах ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Час парасольок

Густий туман поглинув ранкову тишу міста. За вікном буденна картина: вітер, злива, сонні обличчя тих, хто поспішає неквапом у своїх справах. А увесь світ, здається, загорнувся в сіру ковдру хмар. Надовго…

Примостившись якомога зручніше, поринаю у ...

Читати далі...
Дощ

Він головний серед маленьких тендітних краплин.
Коли з’являється, доводиться ховатися...
Дощ завжди приносив сум,
Але не дівчинці Дарині.
Вона любить дощ.
У той час, як всі шукають у нім мінуси –
Вона знаходить плюси.
Дощ заспокійливий, ...

Читати далі...
Тоді все стало б інакшим…

Коли світ такий сірий і непривітний, коли плаче все навкруги, є одна маленька людина, яка хоче світла, яка зробить усе навпаки. У неї золотисті коси, відкрите серце й завжди щира усмішка. Вона ніколи не плаче, бо не вміє. Коли проходить повз ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Попіл кохання

Вона сиділа на хиткому кухонному табуреті проти вікна спиною до мене,  читала черговий детектив Чейза й палила ментолову цигарку, примружуючи очі при затяжці. Вона так завжди робить, коли її щось непокоїть і в голові бджолиним роєм гудять думки, не ...

Читати далі...

Хвилясте яскраво-руде волосся, веснянки, які ти невдало намагалася замалювати консилером, навушники у вухах і помада кольору червоного напівсолодкого, яка притягує погляд перехожих. Справжня дівчинка Осінь.

Я не звик розглядати окремих індивідів ...

Читати далі...
Кінець зими

На холодне мармурове обличчя дівчини падали сніжинки. Вони не танули, не перетворювалися на вологі й солоні сльози, а непорушно застигали на колючих скляних віях. Дівчина йшла стежиною, намагаючись приховати страх, і в неї це добре виходило. Вона ...

Читати далі...