Усі записи за тегом "думки"

Коли Доля поставить вибір між життям і смертю на терези, коли секунди розчиняться між золотом дня й мороком ночі, коли серце застигне в очікуванні наступного удару (який може зовсім не відбутися...), лише тоді кожен з нас, без винятку, неодмінно ...

Читати далі...
Теги: ,

Чому нам не можна робити те , що подобається, що любимо? Чому життя вказує нам в іншу сторону? Через сувору реальність, не хочеться дорослішати, але без цього не обійтися. Усе одно рано чи пізно приймемо правду: доросле життя – не лише свобода та ...

Читати далі...

Що таке бути європейцем? Відчувати щось нове й крокувати далі крізь труднощі та перешкоди, які насправді прозорі та легкі для підйому. Одним змахом руки відсувати їх із дороги й радісно йти далі.   

Ось простяглася вузька вуличка. Колоритні ...

Читати далі...

На годиннику отруйним зеленим кольором висвічується перша година ночі…

Зорі яскравими діамантами розсипалися на чорній підлозі, тільки повний місяць лежить на місці. Закутавшись у теплу ковдру, хтось намагається згадати мету свого існування серед ...

Читати далі...

Тут можна писати про вічний круговорот: шум від крапель дощу, які падають на асфальт, розбиваються на тисячі дрібних мікроелементів. На вулиці жодної живої душі, лише сторож на стоянці: сидить собі в кімнатці й дивиться у безглузду коробку: ...

Читати далі...

Де ваше щастя? Не знаю, але воно є! Десь посередині моря його можна знайти, але важко дістатися. Потрібно подолати морські шторми, врятуватися від чудовиська, яке лежить на дні - тільки тебе й чекає.

Але наше життя як фільм: яким він буде – ...

Читати далі...
Теги: , ,

Ти мене ще не знаєш. Але я тебе бачила, повір! Чуєш?.. Ти блукав лабіринтами життя в пошуках чарівної Осені. Це ж вона налила тобі келих червоного напівсолодкого й тихо просила перерізати почорнілу стрічку болю навпіл, віддати частину гіркої ...

Читати далі...

Чи не кожен із нас знайомий із тонким смаком Мистецтва, наповненим солодкою карамеллю, кардамоном та чилі. Хтось малював сніговичків у дитячому садочку, інші співали пісень у шкільному хорі, дехто танцював в ансамблі будинку позашкільного дозвілля. ...

Читати далі...

За допомогою одного простого руху в пам'яті надовго застигають моменти насолоди. Легкий дотик до кнопки – й альбом наших спогадів стає більшим. Але камера передає лише частинку життя, усе інше залишається по той бік лінзи. Ми створюємо свій світ. ...

Читати далі...
Теги: ,

Двадцять перше століття - мертве покоління. Сумні діти зі щасливими масками на обличчі. Ми всі залежні від Інтернету, думки оточуючих та кави для підзарядки. Нам не потрібно для щастя нічого більше за продану без паспорта пляшку та позначку 4G на ...

Читати далі...

У кожного з нас всередині є свій раб та власник. Вони часто проявляються, коли ми примушуємо себе робити щось, чого не хочемо. І, на мою думку, побороти їх можна єдиним способом. Мотивувати себе до певного виду діяльності або обирати й робити лише ...

Читати далі...

Нам часто доводиться пристосовуватися в суспільстві, бо в кожному колективі є лідери і люди, які підкоряються їм, намагаються догодити. Саме в таких умовах формується й характер, якому властиві якості раба. Тому для того, щоб не бути рабом і не ...

Читати далі...

Усе минає… Дитячі «рани» на колінах загоюються, а спогади про веселого Мишка із сусіднього будинку та його двоколісну «Україну» залишаються чітким відбитком у пам'яті, затуманеній заліками й іспитами. Ну, а чим ще може бути забита голова людини, яка ...

Читати далі...

Кожна людина – це неповторна особистість. Проте інколи ми самі ставимо життєві рамки, які заважають рухатися далі. Відтак стаємо однаково сірими, буденними, схожими один на одного. Безперечно, виділятися із натовпу надзвичайно важко, інколи навіть ...

Читати далі...
Автор: Софія Донос

Ти коли-небудь намагався побачити щось незвичайне в буденному?  Можливо, треба зупинитися на мить і подивитись навкруги? Ти ж маєш уяву! Тож користуйся нею! І побачиш багато цікавого й такого манливого...

Озирнувшись навколо себе, просто ...

Читати далі...
Теги:

Ми зовсім із тобою незнайомі. Ти ніколи не збирався думати про те, що я буду у твоєму житті. Милуєшся красою непізнаного, п'єш міцну каву й насміхаєшся над словом "кохання". Я поруч, завжди поруч із тобою. Оксамитовою долонею торкаюся твого життя. ...

Читати далі...

Буває так, що світ зупиняється на лічені хвилини. Перед тобою відчиняється брама. Зліва падає сонце, розливаючи промені в хатину з проваленим дахом і дверима наохляп. Через віконниці холодними вечорами залазять до хати вужі. Падають промені, вужі ...

Читати далі...
Теги: ,

Чомусь знову пишу тобі листа й блукаю будинком, аби не чути, як б’ється серце кімнат, коридорів і вікон… Без тебе стало так порожньо. Якщо капатимуть сльози, вони впадуть словами на твої вуста…

Ти повинен це пам'ятати. У кімнаті стояла тиша. ...

Читати далі...
Осінь – життя …

Пливучи в золотому морі, ми не бачимо нічого навкруг. Мільйони поодиноких листків повільно падають на осінній килим – готуються до нового етапу життя. І навіть не здогадуючись про свою унікальність, зливаючись із сотнями собі подібних. А все тому, ...

Читати далі...

Усе в нашому світі має тісний зв'язок між собою: дивлячись на небо, ми спостерігаємо віддзеркалення власної душі... Мільйони зірок – мільйонна кількість моментів і спогадів, що супроводжують упродовж усього шляху; чорні діри всередині галактик – ...

Читати далі...

Я не впевнена, що люди вміють забувати. Стерти з пам’яті того, хто надавав життю сенс, чиї слова здіймали торнадо метеликів, а блискавка в очах залишала опіки літнього дощу. Неможливо... неможливо просто відпустити, піти, не сказавши ні слова.

Є ...

Читати далі...

Аніскільки... Я вся в хмаринах, часами на іншій планеті, далекій, казковій, незбагненно великій. Десь у зірках загубила квиток до Землі, а вже стартує остання ракета. Можливо, залишуся тут назавжди… Тут вищі будівлі, нескінченні, тут тягнеться мрія ...

Читати далі...
Теги: ,

Я втомилася… Пишу тобі не просто, а зі сльозами на очах.  Смішно, але багаті теж плачуть. Ти завжди говорив, що живу краще, аніж можна собі уявити, але ти помилявся.

Мої дні – суцільне пекло. Я прокидаюся сама у величезному будинку. Здавалося б, ...

Читати далі...
До катастрофи людства – один крок

Час іде, а ми все рухаємось у прірву. Говоримо, що змінюємо світ на краще, а насправді лише все руйнуємо.

Я вважаю, що до катастрофи людству лишилося зовсім трішки, якщо, звісно, вона ще не почалася. І ми навряд чи вже щось виправимо, адже треба ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх

Знову піймав мене… Потрапила в лабети невидимих сталевих лап, як мураха, яку ось-ось має придушити ненаситний комахолов. От тільки створіння ці отруйні – люди…

Виснажилася. Змучилася. Зморилася. Гадючим гніздом клубочаться думки в голові, та не ...

Читати далі...

Прохолода проникає під светр, обціловує кожну клітинку душі, пестить волосся, лоскоче легені. Мурашки по шкірі… Лапатий сніг засипає місто на сніданок пластівцями. Може, потрібно просто додати молока?..

Мені несила втриматися на землі, хоч як би ...

Читати далі...

Людина і природа – єдине ціле? Хм, та невже? Хіба я не проживу без зеленоверхих дерев, що восени фарбують свої чарівні голівоньки? Без дзюрчання кришталево чистого струмочка, без квиління чайок?

Повість "Тіні забутих предків" показує нам, як ...

Читати далі...
Хвилинка мотивації

Вона обіймає кожного, зігріває... Але не дає поворухнутися:  наче сталеві ланцюги по всьому тілу, а гиря тягне на дно. Думаємо, що це на краще, але просто нічого не розуміємо.  Щось дивне змушує змерзнути аж до лихоманки. Здоровий глузд покинув нас, ...

Читати далі...

Лише тоді, коли остання мить життя поставить вибір, ми виберемо життя. Хоч як би іноді і не бажали смерті. Можливо, ти страждаєш і забуття здається кращим. А може, остання мить – це геть не те, чого ти прагнув?  А як же ті слова, що краще жить? Що ...

Читати далі...
Автор: Дарія Бойко
Відпочинок

Відпочинок – це особиста справа кожного. Комусь подобається літати в теплі країни, ніжитися на пляжі під палючим сонечком. Хтось тримає хвилю на океані, відпочиває в горах чи гуляє в джунглях.

А як на мене, краще відпочивати в тому місці, де ...

Читати далі...
Букет польових квітів

У морі блакитних очей я побачила глибину твоєї душі. Вона така ж світла, як і твої улюблені квіти. Ромашки…

Запах твого волосся нагадує мені перші проліски. А колір очей – неначе поле волошок безкрає.

Я пам'ятаю все… Як ми збирали перші ...

Читати далі...
Що робить мене щасливою?

Гадаю, ми всі хочемо бути щасливими, отримувати задоволення від життя. Люди мріють знайти своє місце на планеті й приносити користь іншим, але, попри все, кожен має своє «щастя». Неповторне.

Ми надихаємо та змушуємо всміхатися один одного. Усі ...

Читати далі...
happy end

Зрозумій, що пора вже брати життя у свої руки й рухатися далі. Не потрібно шукати прихований сенс, причини, людей. Я знаю, як іноді важко перемогти самого себе, але це буде тобі на краще! Усі оці гіркі думки: наркотики, алкоголь, недитячі іграшки… ...

Читати далі...
Теги: ,
гріх

Це не твоя вина, а моя. Бо я змогла пробачити тоді твій гріх. Не побачила твій сміх наді мною. Той погляд, який приховував нещирість та відразу. Та кожного дня чекала на ті слова… Чекала…

О милий! Невже «це все була лиш видумка моя»? І не було ...

Читати далі...
Автор: Дарія Бойко
Зроби цю мить прекрасною!

Ти! Саме ти! Зараз сидиш у кафе з чашкою кави в руках, удома – в обіймах коханої людини чи на роботі з купою документів. Повір, це зараз не так важливо. Можеш навіть не перебирати всі ці дії в пам’яті. Це не змінить твого душевного стану.

Ти! ...

Читати далі...
Теги: , ,
У цьому світі людина одна проти всіх

Що може бути найважливішим у житті? Невже залишитися на самоті. Тонути й не бачити підтримки в житті.

Колись залишуся сам на сам з порожнечею. І охопить темна ніч емоції в душі. Не очікую нічого від людей назовні, лише бачитиму муки темних душ, ...

Читати далі...
Теги: ,
Автор: Дарія Бойко

Кожен із нас у житті є ткачем, який намагається виткати унікальне полотно своєї долі. Бо «щастя не знаходять, його створюють»(Ельгін Сафарлі).

Для мене жереб є великим пазлом, який складається з мільйонів маленьких деталей. Ось Ромео. Він усе ...

Читати далі...
Чи може одна людина врятувати світ?

Світ в очах дитини такий світлий і безтурботний. Різноманітність поглядів вражає... За вікном весна, дорослі мружать очі від дощу й холоду, а дитяча уява продовжує рахувати нові бруньки на деревах. У чому ж причина цієї розбіжності? 

Безмежні ...

Читати далі...
Теги: ,
Смак життя…

У чому ж проблема? У тому, що кращої можливості стати щасливим більше не буде… Коли, якщо не зараз? У нас завжди існуватимуть якісь нагальні проблеми, не так сказане слово, непогашений борг чи так і не розпочата розмова… Чи кожен усвідомлює, що ...

Читати далі...
Невже Всесвіт такий великий?

Кожний понеділок о п'ятій годині дня я відвідую історію мистецтв – один із предметів, що вивчають у Малій академії мистецтв імені Раїси Кириченко. Мені не дуже подобалась історія, тому що тоді в нашої групи змінився учитель – і ми просто писали ...

Читати далі...

Колись я думала, що геркулесовими стовпами світу є іспити. Над головою постійно висів дамоклів меч — ДПА. Моєю ахіллесовою п’ятою здавна була математика. Яких тільки танталових мук не довелося терпіти, намагаючись осідлати аксіоми й збагнути ...

Читати далі...

Колорит села... Деякі порівнюють його з ахіллесовою п’ятою. Старенькі бабусі, перучи білизну на причілку хати, перегукуються одна з одною… Як їм важко нести свій хрест, кожного дня прокидаючись у танталових муках.

Будь-яка фраза чи слово з ...

Читати далі...

Усі ми знаємо, хто такий Гаррі Поттер і де він навчається. Багато хто любить цей фільм і магію, але навіть не уявляє, яким було б життя, якби Хоґвартс справді існував. Люди, які все ж таки змогли потрапити в цю магічну школу за дивних обставин, мали ...

Читати далі...
Світло у вікні

Байдуже рипить під ногами торішній сніг. Похмурі люди прямують в нікуди, втупившись собі під ноги... Один лиш рік несе проблеми та сюрпризи кожному перехожому. Але всякий бачить лише власну ланку життя...

Ось та дівчина нещодавно розлучилася із ...

Читати далі...
Я – інтроверт!

Ти сидиш із чашкою кави, читаєш улюблену книгу. За вікном дощ, але жодна з мільярда краплинок не турбує. І друзі, що, можливо, десь розважаються на вечірці, чомусь зовсім не цікавлять. Це депресія чи поганий настрій? А може, ти інтроверт? Якщо це ...

Читати далі...
Осінь тихо землею ступає…

Осінь – час прощання з теплом і зустрічі з холодом. Щодня стає  помітніше, що сонце встає з-за обрію все пізніше, а заходить раніше. Частіше йдуть дощі, дмуть вітри холодні. Усе рідше світить сонце. Ось наче нещодавно було тепло, та вже повернувся ...

Читати далі...
Теги: ,
Поки ми спали…

Поки ми спали,
у сусідньому будинку помер чоловік.
Він любив доньку,
водив у кіно, в зоопарк.
А ми прокидалися,
чомусь сперечалися, я плакала.
Думали, що любовні історії з книжок –
то не про нас…
Поки ми спали,
у сусідньому будинку помер ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Граблі долі

Ну що, знову на ті ж граблі?
Чому ми з тобою
не проклали маршрут?
Життя дає стільки уроків,
а ми замість шансів хапаємо оголеній дріт.
У мене синці і на лобі, і на серці,
та я все одно помилками торгую...
Тебе не судили – і ти не суди.
У ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Вірші пишуться на папері

Вірші пишуться на папері,
не на комп'ютері чи планшеті.
Вони живуть у тебе в голові,
а потім – забуваються…
Ті римовані рядки розбігаються,
щоб потім ніколи не зібратись.
А ти згадуєш, шукаєш їх –
і народжується вірш,
або проза, або верлібр… ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Моє паперове місто

У моєму паперовому місті знову пролітало торнадо. Збираючи найцінніші речі, люди відпливали на паперових човниках хто куди, хвилюючись, чи зустрінуть ще колись своїх друзів, сусідів.

Це вже не перша катастрофа в цьому місті, усі вже звикли швидко ...

Читати далі...
Теги: ,
Автор: Олена Лелюх
Де закінчується нескінченність?

Де закінчується нескінченність? Ніде… А може, у степу безкрайому чи  в очах коханого?

В очах мого коханого починається Всесвіт. Там хтось пролив каву на лист із освідченням у коханні. Там ніби змішалися всі фарби й танцюють танго лише для мене. У ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Наодинці з природою

Бувають хвилини, коли так хочеться побути на самоті, сховатися від сірих буднів, відірватися від пронизаного холодом асфальту. У такі моменти прагну побути з природою та думками наодинці. Глянеш – такий чарівний захід, ось там далеко закотилося ...

Читати далі...

Сховавшись під теплою ковдрою, витираю сльози. Вони такі солоні, гіркі… І знову відчуваю, ніби хтось ніжно проводить пальцем по моєму обличчі.  Линуть теплі думки про тебе, та душевний біль сильніший за твої  чари. А в серці змагаються, ніби рвуть ...

Читати далі...
На столі лимонад

Затишно… На столі лимонад із краплинкою м’яти, тепла ковдра, зорі. Згадуєш найпотаємніші мрії, спокуси, печаль. Ніби цілий всесвіт у твоїй душі розривається, тріщіть, прагне свободи. В очах блищать мільйони ліхтарів, а  в серці – думки про ...

Читати далі...
INTERMEZZO

Заплутуючись у довгій спідниці, ніколи не бігтиму  назустріч. Не ховатиму в сутінки очі від усіх байдужих навколо. Мені набридло вживатися в ролі й витісняти із них себе. І знову ковтати повітря, не дихаючи тижнями. Тону в марних сподіваннях, ...

Читати далі...
Теги: ,
Не має значення…

І все, що з тобою колись було, більше не має жодного значення. Будеш питати, чи чекала  на тебе? Ти призначав зустріч уві сні – і я полювала на неї, хапаючись за лозиння, спускалася глибинними стежками невідомого світу. Схопи мене за руку й поведи ...

Читати далі...
Мама

Ти прийшла в цей світ, коли сонце цілувало білу ковдру, що вкривала будинки, а лапатий сніг тримався на віях і маленькими краплинками стікав додолу. У твої сапфірові очі, мов у море, пронизане глибокими течіями… У долонях прокидалася весна, засинали ...

Читати далі...
А ти все одно не чуєш…

Ось і настав ще один вечір. Життя хиталося червоною ниткою. Сонце розлилося мандариновим соком із нотками ванілі.

Ці рядки написали себе самі. Сидять зараз  у кутку з винними очима й спостерігають за небом.

Моє холодне чоло обпікає твої руки. ...

Читати далі...
Падіння чи політ

Чітко окреслена межа між надіями і сподіваннями –
Байдуже.
Б'юся голими руками об холодні
стіни безвиході –
Порожньо.
Ламаю грати примарних ілюзій –
Розтоптана.
Загублена у вічному мороці буденності –
Беззахисна.
Гризу зубами свіжоскопану ...

Читати далі...
За кілька дюймів від провалля…

Іноді здається, що я на краю прірви
Стою, розчинившись в безодні неба.
Поривами вітру злітаю, злітаю…
Думками хиткими блукаю, блукаю…
Сама на цім світі, одна-єдина…
І поруч немає ані пір'їни.
А вітер гуляє, а вітер буяє,
Здіймає в повітря ...

Читати далі...
Теги:

Іноді з'являється бажання вимкнути мозок. Хоча б декілька хвилин не думати про буденні справи… Та для цього не потрібно робити щось надзвичайне: можна просто подивитися у вікно. Тоді зможеш побачити, як дерева шепочуть до тебе тихі слова, закручені ...

Читати далі...
Наш світ у майбутньому

Що насамперед постає в нашій уяві, коли чуємо слово «майбутнє»? Більшість людей бачить його таким: водії не хвилюватимуться за неповний бак, адже, літаючи майже біля самого сонця, автівки живитимуться  його енергією. Навколо тебе виростуть великі ...

Читати далі...