Усі записи за тегом "кохання"

Через тисячу кроків, через залізничні колії довжиною з Екватор, через мить, коли падає листя, через завтрашній наш телефонний дзвінок, через одну лише пісню Льюїса Капальді я покохаю тебе. Несусвітньо. Так, що знесе голову. Стисне шию й змусить ...

Читати далі...
Теги:

Півкроку до палкої осені, а на серці лише зараз скресла крига. Кажуть, ріки під льодом не замерзають, а моя душа майже весь рік закута в льодяні обійми. Та й гори здаються нижчими, ніж їх малює уява. Прірва... Падаю вниз, щоб знову злетіти. У сотий ...

Читати далі...

У глибині твоїх очей я готовий потонути. Не важливо, де ти: поруч, чи на іншому кінці міста, чи ще прямуєш туди в метро. Точно знаю, що на запітнілих шибках вікна вкотре з любов’ю водитимеш моє ім’я, а поруч – сердечко.  Потім довго-довго ...

Читати далі...

Величне почуття, яке підкрадається тихо, непомітно, раптово (як маленьке пухнасте кошеня, якого всі люблять) та залишає по собі кавові відбитки. Це спалах емоцій, але не на людському й навіть не на Божественному рівні, а значно вище! Там, де не в ...

Читати далі...

Зупинися на хвилину! Куди ти йдеш? Зачекай на мене!..

Але ти пішов... Залишив по собі лише шрами на серці. Мій світ розбився в одну мить на міріади уламків. Я ніколи, до сьогодні, не відчувала такого сильного болю. Розумію, ти не винен, але чому ...

Читати далі...

Тримай мене, не відпускай!
Кохай, немов останній раз,
І тут, і зараз, і весь час!»
Ти обіцяв...Ти чуєш? Стій!
"Не йди!"- прошу тебе я знов,
Не забирай солодких мрій,
Не убивай мою любов!..
Ти не послухав… Ти пішов!?
Вдома зосталась я сама… ...

Читати далі...
У місті мрій

У місті мрій
Зустріну глибину твоїх очей
Таких чуттєвих, майже непрозорих.
Проходячи повз інших всіх людей,
Спіймаю погляд, милий і знайомий…
І враз обличчя знову спалахне
Сором'язливим кольором багряним,
Сердечко швидко битися почне
Цікавим ...

Читати далі...
Теги:

Знаєш… я тільки сьогодні зрозуміла, наскільки ти для мене важливий. Без тебе почуваюся на невідомому острові з населенням більше мільйона осіб. Але в очах кожного з них я шукаю твоє відображення. Навіть у своєму власному дзеркалі зустрічаюся з тобою ...

Читати далі...
Теги:

Тихо. Ніби годинник зупинила холодна, крижана рука. А з ним зупинялося моє кохання. Я, певно, не пам'ятаю, чи був то останній ковток вина, у якому відображалися твої пухкі вуста... Та й годі таїти: узагалі не пам'ятаю, що сталося того холодного ...

Читати далі...

Я хочу вкритись сніговою ковдрою,
Щоб сховатись від твоїх крижаних очей.
Але вона не гріє.
Не гріє моє серце, бо в ньому досі
Водять хоровод сніжинки
Наших льодяних уламків.
Не треба мені пояснень:
Колючі дроти між нами!
Тебе і мене ...

Читати далі...

Ми зовсім із тобою незнайомі. Ти ніколи не збирався думати про те, що я буду у твоєму житті. Милуєшся красою непізнаного, п'єш міцну каву й насміхаєшся над словом "кохання". Я поруч, завжди поруч із тобою. Оксамитовою долонею торкаюся твого життя. ...

Читати далі...

Чомусь знову пишу тобі листа й блукаю будинком, аби не чути, як б’ється серце кімнат, коридорів і вікон… Без тебе стало так порожньо. Якщо капатимуть сльози, вони впадуть словами на твої вуста…

Ти повинен це пам'ятати. У кімнаті стояла тиша. ...

Читати далі...

Останній день, щоб залишитися живою. Та прогулянка, яка добігала кінця. Приречені стосунки. Ні краплі відваги в очах. Лише вітер у голові та сотні думок.

Відвези мене до лісу та закопай, бо день догоряє. Ти ж цього хотів! Ніяких слів, лиш ...

Читати далі...
Автор: Дарія Бойко

Тиша, повна напруження й сірих тіней ночі... Тільки ми наодинці.

Ти так майстерно перебираєш струни віолончелі, ніби створюєш мелодію нашого кохання. Мій подих завмирає від цієї гри. Я захоплена тобою, красою твоїх рухів, поглядом ясних, наче ...

Читати далі...
Знайшов кохану…

(за повістю М.Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

Помер Іван… Недовго він блукав по цьому світі. Відправився в далеку путь, знайти кохану свою милу.

Хоч сльози ллються, та нема кому ридать по ньому: грають, весело сміються. Які традиції ...

Читати далі...

Іноді мені здається, що люди втрачають розум від кохання. Чи так це? Час від часу розумію, що саме це почуття може нас змінити. Підіймається настрій, коли бачу його усмішку. Метелики в животі заважають працювати.

Я готова провести кожну хвилину ...

Читати далі...
Теги:
Моє кохання через призму поезії Франка

«Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, хвилина». Саме тому я раділа кожній миті, проведеній з тобою. Але, на жаль, усе змінилося.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала.
Чому ж ми розійшлися? Не знаю, але впевнена, що ...

Читати далі...
Теги:
Автор: Олена Лелюх

В одному королівстві жила незвичайна принцеса. Чому незвичайна? Бо вона буда не такою, як усі: влучно стріляла, любила битися, а не суконьки й тіари приміряти.

Принцесі Алісі всі завжди чомусь указували, що робити. Мама вчила її правильно сидіти, ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Мить щастя

Темний зимовий вечір... Ти зовсім стомлена після напруженого робочого дня сидиш самотня у кав‘ярні. Філіжанка міцної кави так манить ароматом ванілі та різдвяного печива. Твій погляд прикутий лише до одного вікна: ніби чекаєш на когось із ...

Читати далі...
Хто я тобі: ворог чи друг?

Про тебе їм говорити не мушу, бо
Коли вмикаєш мозок — порожніє душа.
Думками до тебе, за тобою тужу…
І це для мене найжаданіша мука.

Хто я тобі?
Почекай, помовч.
Не кажи нічого — слухай дощі.
Вони скажуть усе
Силою звука.
Крап... Крап... ...

Читати далі...
Скінчилася п'єса.

Скінчилася п'єса.
Останні ноти фальші
наповнюють легені хриплим басом.
Свідомість
годує немитими спогадами
на сніданок, обід та вечерю —
По горло сита.
Та, врешті, кращого чекати марно:
Чого боялася — на те й наштовхнулася.
Тепер вальсую в ...

Читати далі...
Хочеться просто злетіти

Хочеться просто злетіти
Із глибин сновидінь —
Випірнути на поверхню, задихаючись.
Тікати, що є сили,
Здіймаючи пил на узбіччя
Порожньої душі.
Спогади спалені —
Не залишилось нічого, крім
Густого полинового вітру.
А може, то просто листя ...

Читати далі...
Не ламай мені крила

Не ламай мені крила —
я подарую свою весну заквітчану,
Не малюй чужі портрети:
Муза тільки я!
Чуєш, як б'ється
У твоїх руках паралізоване серце:
Доживає останні дні
Нікчемного життя.
Варто лиш торкнутися крилом ненароком,
Випурхнути із ...

Читати далі...

Нас звела спільна подруга... Звичайна дівчина допомогла побудувати моє щастя.

Вона познайомила нас і розчинилася в повітрі, що було дуже дивно, але коли закоханий, ти не звертаєш увагу ні на що, окрім нього. Біле, наче сніг, волосся зачарувало ...

Читати далі...
гріх

Це не твоя вина, а моя. Бо я змогла пробачити тоді твій гріх. Не побачила твій сміх наді мною. Той погляд, який приховував нещирість та відразу. Та кожного дня чекала на ті слова… Чекала…

О милий! Невже «це все була лиш видумка моя»? І не було ...

Читати далі...
Автор: Дарія Бойко
Моє кохання через призму поезії Франка

Із приходом кохання існування набуває нового сенсу, людина змінюється: усе здається інакшим, неземним. Іноді здається, що без цього почуття життя втрачає сенс…
І чом твій усміх – для мене скрута,
 Серце бентежить, як буря люта
   За вікном ...

Читати далі...
Теги:
Моє кохання через призму поезії Івана Франка

Кохання – це нагорода за болісні миті. Життя не було б таким яскравим без блиску тих смарагдових очей. Із тої пори – це весь мій світ. Іншого не треба.
Твої очі, як те море
Супокійне, світляне:
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне. ...

Читати далі...
Теги:
Моє кохання через призму поезії Франка

Вечір вистрибнув з вікна багатоповерхівки, накривши заспане місто сутінками. Всередині теж хазяйнувала сліпа темрява. Тиша пробиралася до кісточок, до найглибших закутків душі, паралізуючи. У легенях застиг пронизливий воронячий крик. Думки, ...

Читати далі...
Теги:
Кохання любить тишу

Глибина щастя ховається в сонячній усмішці звичайного пішохода або ж маленького янголятка з бантиками та яскравими очима, які випромінюють тепло і радість водночас. Можливо, мене вважатимуть божевільною, але в цих очах я намагаюся знайти відповідь ...

Читати далі...
Теги:
Моє кохання через призму поезії Івана Франка

«Не знаю, що мене до тебе тягне», я потопаю у твоїх обіймах та задихаюся від аромату парфумів. Кожен пересічний, друг, родич каже покинути тебе, аргументуючи переконливими фактами. Але я наче метелик, що нарешті розправив крила, віддаюся пориву ...

Читати далі...
Теги:
Небокрай

Небокрай. Сідає сонце, і вечір такий тихий і спокійний. Не вистачає лише тебе…

Пишу листа тобі, бо нарешті зрозуміла, що стільки років ми жили марно. Ти так і не навчився грати на гітарі, а я так і не змогла плідно заримувати жодного рядка.

А ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Кривава пляма на білому килимі…

Кривава пляма на білому килимі. А ще вчора там була пляма від вина. Як швидко все змінилося: день змінив ніч, сонце – місяць, вона – мене.

Кривава пляма на білому килимі. Ти встромив ніж у спину, а я лиш сліпо кохала. Кохала й не спала ночей, бо ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Де закінчується нескінченність?

Де закінчується нескінченність? Ніде… А може, у степу безкрайому чи  в очах коханого?

В очах мого коханого починається Всесвіт. Там хтось пролив каву на лист із освідченням у коханні. Там ніби змішалися всі фарби й танцюють танго лише для мене. У ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх

Сховавшись під теплою ковдрою, витираю сльози. Вони такі солоні, гіркі… І знову відчуваю, ніби хтось ніжно проводить пальцем по моєму обличчі.  Линуть теплі думки про тебе, та душевний біль сильніший за твої  чари. А в серці змагаються, ніби рвуть ...

Читати далі...
Не має значення…

І все, що з тобою колись було, більше не має жодного значення. Будеш питати, чи чекала  на тебе? Ти призначав зустріч уві сні – і я полювала на неї, хапаючись за лозиння, спускалася глибинними стежками невідомого світу. Схопи мене за руку й поведи ...

Читати далі...
А ти все одно не чуєш…

Ось і настав ще один вечір. Життя хиталося червоною ниткою. Сонце розлилося мандариновим соком із нотками ванілі.

Ці рядки написали себе самі. Сидять зараз  у кутку з винними очима й спостерігають за небом.

Моє холодне чоло обпікає твої руки. ...

Читати далі...
Попіл кохання

Вона сиділа на хиткому кухонному табуреті проти вікна спиною до мене,  читала черговий детектив Чейза й палила ментолову цигарку, примружуючи очі при затяжці. Вона так завжди робить, коли її щось непокоїть і в голові бджолиним роєм гудять думки, не ...

Читати далі...
Лісові німфи

У моїх очах, насторожених, трохи здичавілих і цнотливо чистих, водять хороводи лісові мавки. Вони вплітають журбу у вінки з осоки та зілля й одягають їх на русяві голівки. Часом їхні тіла здригаються від легенького вітерця недовіри, рідше – ...

Читати далі...
Щоденник останнього романтика

Вересень
Тим осіннім днем я побачив її вперше. Вона раптово з’явилася й так само раптово зникла. Яскраво-червона сукенка робила її сліпучою плямою, виділяючи посеред інших. Дві брунатні косички, портфель за плечима й дзвінкий сміх. Яким же я був ...

Читати далі...
Автострада буття

Твої сліди залишаться сирою фарбою на автостраді моєї біографії. Та чи надовго? Ідемо лезом ножа навпомацки, у такт із громом і блискавицею. Темрява манить глухими голосами, які лунають із підсвідомості. Та вже не жахаюся. Знаходжу твою руку ...

Читати далі...
Отак і сидимо…

Мурчить клубок у горлі від невимовлених слів, марних обіцянок, до нудотних думок і телефонних дзвінків о першій годині ночі.

Чомусь не спиться…

Раніше рятувалася теплом твоїх обіймів і гарячим капучино. Кава залишилася, а от ти… примарно зник. ...

Читати далі...
Може, це і є кохання?..

Ти з’явився в моєму житті раптово,
Як грім серед ясного неба.
Твоя усмішка була по дитячому щирою –
З ямочками на щоках.
Ти завжди вірив у краще й був до безглуздого впертим оптимістом,
Хоча життя ставило надто складні випробування.
І ...

Читати далі...
Маріонетка

«Пробач… Я не навмисно…»
А вибачати було й нічого, бо
Я для тебе була просто лялькою,
Що лежала на поличці поряд з іншими
Такими ж маріонетками…
Шкода, що почуття не порцелянові
І біль не має терміну придатності.
Бо не сховати за костюмом ...

Читати далі...
Там, де закінчувався хаос…

У твоїх очах – справжній Всесвіт,
Жменя зірок і крихітний Місяць.
А в моїх – тільки дим цигарок
І, можливо, трохи наркотику.
Ти мій власний різновид морфію.
Я без тебе, напевно, не виживу –
Загублюсь в міріадах комет,
Потону в безкрайній ...

Читати далі...