Усі записи за тегом "новий день"

Золотом вкриті світанки,
Кава зі смаком дощу.
Шепче мій ранок на ґанку:
«Тихо, тебе не пущу!..»
Листя жовтаве, промокле
Вкрило зелені думки.
Дихає ніжно імлою
Сонце, закуте в віки.
Мрії розбіглись шалено
І зістрибнули з гори,
Впали на небо ...

Читати далі...

У  грайливих, але зовсім не дитячих блискучих очах відбивається багряна заграва золотавого сонця. Воно втомилося від нескінченного живого шуму міста, яке, давно позбавлене мрії, поволі перетворюється на гнітючу руїну. Кам'яною бруківкою  легко ...

Читати далі...

Темно. Зорі від страху сховалися за хмарами. Гроза ледь не щохвилини кидає блискавки з-під почорнілого крила. Гучно відлунням котиться грім вулицями промоклого міста. Крап... Крап... Крап... Гуп! І знову крап... Душа болить та рветься на волю, але ...

Читати далі...

Свобода... Її багатогранні різнобарвні відтінки, потрапляючи у свідомість лише один єдиний раз,  лишаються там назавжди, відтіняючи кожен день нашого життя. Але чи не є це ілюзією, яка, разом із солодкими нотками щастя потрапляє в кров і потім ...

Читати далі...
Ясний день

Я йду по вулиці, навколо ясний день,
Теплом він зігріває нас усіх.
В мелодії небачених пісень
Зливаються палітри кольорів.
Блакитнооке небо поглядає
Своїми ясними й красивими очима,
І в мене мимоволі виникає
Проста і трохи недолуга рима.
А ...

Читати далі...
Світло у вікні

Байдуже рипить під ногами торішній сніг. Похмурі люди прямують в нікуди, втупившись собі під ноги... Один лиш рік несе проблеми та сюрпризи кожному перехожому. Але всякий бачить лише власну ланку життя...

Ось та дівчина нещодавно розлучилася із ...

Читати далі...
Моє intermezzo

Заплющую очі. Тиша. Оддалік лунає музика, розмови друзів. Важкий день іде на спад, але ніч лише починається. Ясні зорі палають у темному небі. Хочу бути ближче до них, торкнутися долонькою місяця, умитися блаженною синявою. Цієї миті найбільше люблю ...

Читати далі...
Поки ми спали…

Поки ми спали,
у сусідньому будинку помер чоловік.
Він любив доньку,
водив у кіно, в зоопарк.
А ми прокидалися,
чомусь сперечалися, я плакала.
Думали, що любовні історії з книжок –
то не про нас…
Поки ми спали,
у сусідньому будинку помер ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх
Вишневий небокрай

Тихим ранком я побачила лише краєчок грозово-синього хмаристого холоду. У думках мимоволі промайнула неприємна знайома млявість й обійняла груди. Вершини дерев розрізали сірий туман. Небо було засмучене, ніби сонце  проспало зустріч із ним. Ой ні! ...

Читати далі...
Кав’ярня на розі

Як завжди, невчасно задзижчав набридливий будильник. Наче грім серед ясного неба. Допитливі промені яскравого сонця різко пронизали скромні рами могутніх вікон і засліпили моє заспане обличчя. Розуміння того, що треба вставати, підірвало мене з ...

Читати далі...
Ранок

Затишно блукати сонними вулицями ранкового міста, коли свіжість переповнює легені закоханих. Палкий струм насолоди ніжно огортає мініатюрне тіло ляльок.

Замріяне місто спить, а природа-жайворонок уже прокинулася й трепетно наводить марафет: ...

Читати далі...

Я їду до моря. В автомобілі тепло й затишно. А за вікном — прохолодно й темно-темно. Раптом помічаю, як небо ніби трішки посвітлішало. Аж не віриться. Може, здалося? Придивляюся — ні, помилки немає: небо дійсно світліє. Поступово воно стає все ...

Читати далі...

Літня ніч прозора, як вуаль.
Тихо ти вдивляєшся у даль.
Намалюй малюнок на вікні:
Хай туман накриє в далині.

 
Приспів:
Новий день, що народиться ось-ось.
Побажай все, що мрієш, щоб збулось.
Новий день принесе тобі привіт.
У вікні ти ...

Читати далі...