Усі записи за тегом "спогади"

Шоста ранку. Вагон потяга наповнений гомоном людей та запахом свіжого молока. Це вже з першим поглядом сонця бабусі встигли з’їздити на ринок на площі неподалік від міського вокзалу та везуть додому онукам смаколики. Розглядаю мальовничі, такі ...

Читати далі...

Теплі парки знову приймають у свої обійми закохані пари, які блукають вулицями в пошуках затишку. Пряний травневий аромат заповнює легені й ніби надихає нас на почуття. Ми не завжди можемо зрозуміти ці дивні емоції й думки, які переповнюють ...

Читати далі...

Усе минає… Дитячі «рани» на колінах загоюються, а спогади про веселого Мишка із сусіднього будинку та його двоколісну «Україну» залишаються чітким відбитком у пам'яті, затуманеній заліками й іспитами. Ну, а чим ще може бути забита голова людини, яка ...

Читати далі...

Усе в нашому світі має тісний зв'язок між собою: дивлячись на небо, ми спостерігаємо віддзеркалення власної душі... Мільйони зірок – мільйонна кількість моментів і спогадів, що супроводжують упродовж усього шляху; чорні діри всередині галактик – ...

Читати далі...
Скінчилася п'єса.

Скінчилася п'єса.
Останні ноти фальші
наповнюють легені хриплим басом.
Свідомість
годує немитими спогадами
на сніданок, обід та вечерю —
По горло сита.
Та, врешті, кращого чекати марно:
Чого боялася — на те й наштовхнулася.
Тепер вальсую в ...

Читати далі...
Хочеться просто злетіти

Хочеться просто злетіти
Із глибин сновидінь —
Випірнути на поверхню, задихаючись.
Тікати, що є сили,
Здіймаючи пил на узбіччя
Порожньої душі.
Спогади спалені —
Не залишилось нічого, крім
Густого полинового вітру.
А може, то просто листя ...

Читати далі...

Надворі вже тепло... Я закінчив усі справи й тепер можу робити все, що захочу.

Чіпляю навушники й сідаю на велосипед: нарешті почуваю себе вільним. Їду сам не знаю куди, але від цього ще цікавіше. Навкруги дубовий гай, а під колесами – корінці ...

Читати далі...
Відпочинок

Відпочинок – це особиста справа кожного. Комусь подобається літати в теплі країни, ніжитися на пляжі під палючим сонечком. Хтось тримає хвилю на океані, відпочиває в горах чи гуляє в джунглях.

А як на мене, краще відпочивати в тому місці, де ...

Читати далі...

Заплющ очі. Темрява. Крижані обійми морозяного повітря перетворюються на солоні сльози спогадів. Чорні крила воронів розпорошують  плітки й таємниці. Але навіщо? Ця темна смуга зради й розбою перетворилася на мiцний міст між гіркою правдою та ...

Читати далі...
Букет польових квітів

У морі блакитних очей я побачила глибину твоєї душі. Вона така ж світла, як і твої улюблені квіти. Ромашки…

Запах твого волосся нагадує мені перші проліски. А колір очей – неначе поле волошок безкрає.

Я пам'ятаю все… Як ми збирали перші ...

Читати далі...
Неймовірний бджоляр

Сьогодні мама поставила на стіл свіжий мед. Пахучий і прозорий. Набираю його ложкою. Мед стікає в тарілку чарівним струмком. А ще згадую…

Наш сусід по дачі дідусь Василь – пасічник. Кожної весни він вивозить на своєму старенькому “Запорожці” ...

Читати далі...
Солоні спогадів тумани

Солоні спогадів тумани
нависли в повітрі
і гірко мовчать.
А сльози скупо капають
на сухий сірий асфальт спокою,
стікаючи ніжною щокою...
Не бувають щирими очі,
які жодного разу не плакали.
Не буває щасливою душа,
у якої лише солодкі
хмари ...

Читати далі...
Автор: Олена Лелюх

Сховавшись під теплою ковдрою, витираю сльози. Вони такі солоні, гіркі… І знову відчуваю, ніби хтось ніжно проводить пальцем по моєму обличчі.  Линуть теплі думки про тебе, та душевний біль сильніший за твої  чари. А в серці змагаються, ніби рвуть ...

Читати далі...
опішне

Опішне! Скільки таємниць заколихано в тобі. Моє дитинство завітало до тебе аж на 5 років, а ти досі не відпускаєш. Краса твоя долає велич непізнаного, а квіти цього літа зробили поля такими розмаїтими й запашними. І кожного дня за пухкою хмариною ...

Читати далі...
Не має значення…

І все, що з тобою колись було, більше не має жодного значення. Будеш питати, чи чекала  на тебе? Ти призначав зустріч уві сні – і я полювала на неї, хапаючись за лозиння, спускалася глибинними стежками невідомого світу. Схопи мене за руку й поведи ...

Читати далі...
Поруч зі мною завжди…

Ця історія живе в моїм серці вже 16 років. Але тільки зараз зважилася розповісти її.  Вона про  те, як мене любить дивна жінка, яка пахне небом, літом і травою. Коли стає  темно, вона щиро обіймає мене, іноді  навіть боляче.  У неї обличчя в ...

Читати далі...
І зосталися лише спогади…

Щоразу, коли проходжу повз цей будинок, серце стискається від болю. Скільки всього з ним пов'язано…

Тут, на огородженому металевими балясинами рундуку, я зробила перші кроки, уперше сказала «мама» й «тато», навчилася читати.

Кожнісінького ...

Читати далі...
Щоденник останнього романтика

Вересень
Тим осіннім днем я побачив її вперше. Вона раптово з’явилася й так само раптово зникла. Яскраво-червона сукенка робила її сліпучою плямою, виділяючи посеред інших. Дві брунатні косички, портфель за плечима й дзвінкий сміх. Яким же я був ...

Читати далі...
Кав’ярня на розі

Як завжди, невчасно задзижчав набридливий будильник. Наче грім серед ясного неба. Допитливі промені яскравого сонця різко пронизали скромні рами могутніх вікон і засліпили моє заспане обличчя. Розуміння того, що треба вставати, підірвало мене з ...

Читати далі...