Вітер гойдає посивілі від сонця трави. Літо минає так швидко й непомітно, як день змінює ніч.

Ось уранці з першим літнім променем зросли грайливі колоски жита. Червень розстелив золоту ковдру, укривши нею багату українську землю, яка звикла брати приклад із сонця, даруючи людям тепло свого сяйва. Колоски раділи візитам мрійливих метеликів, із повагою вітали працьовитих бджілок. 

Згодом їхній ранок минув. Поле змінило військо світловолосих солдатів на загін міцних соняхів. Але непорушними вони здаються лише на перший погляд. Насправді, це зграя веселих юнаків, які не проти покружляти наввипередки з вітром. Найкращий друг соняшника – яскраве літнє сонечко. Кожного дня вони прокидаються, щоб дарувати одне одному радість. Товариш-велетень залоскоче золотисті стільники соняха – і в ту ж хвилину його сміх покотиться полем, звеселяючи посивілі від втоми трави. Увечері їм настане час прощатися – і сонце швидко розчиниться в обіймах чорної темряви. Але світло не зникне. Бо воно скрізь: у сяйві нічного неба й у вікнах хатинок, що готуються до сну. Набравшись сил за ніч, вони знову зможуть насолоджуватися життям аж до серпня. 

Непроглядна пітьма огорнула землю, готуючи до пробудження дужі кавуни. Ці лежебоки обожнюють засмагати під пекельними променями могутнього світила. Цілими днями вони обговорюють із побратимами різні теми, гріючи гладкі солодкі черевця. Тільки стиглий та соковитий кавун здатен принести втіху в останні літні дні.

Літо – час для відпочинку, але природа не витрачає час на лінощі. Спішить радіти й радувати нас!

Коментарі до твору "Літо"

  • Поки що коментарів немає...

Залишити коментар

Ваш коментар буде опубліковано після схвалення.