Ми – діти заасфальтованих вулиць, гучних вечірок, неонових вивісок тату-салонів та пивних яток, де продають без паспорта. Ті, хто повертається додому рано. Рано-вранці. І чесно брешуть, що зовсім не пили. Дивимося тільки собі під ноги 24/7 і навряд чи дамо відповідь на питання, чи було в нас дитинство. Якщо й було, то пахло воно не маминими булочками з корицею, а, швидше,черствим батоном з хлібозаводу за чверть кварталу. Нам було що взяти від попереднього покоління. Та от біда – нема чого передати наступному…  

Молодість не вимірюється прожитими роками. Ми юні зовні, та в душі багатьом далеко за сімдесят. Чого не скажеш про наших бабусь… Бо життя вимірюється не кількістю зроблених вдихів і видихів, а кількістю тих моментів, коли від щастя захоплює дух…

Поділитися з друзями