Час… Скільки всього потаємного заховано всього лише в одному слові. Його безмежна глибина та неймовірна, на перший погляд, простота захоплюють кожного. 

Знайома я з цим чудернацьким хлопчиною від самого народження. Він пам’ятає мій перший зацікавлений дитячий погляд, перші самостійні кроки. Час був поруч завжди: під час злетів і падінь, перемог і невдач. Навіть коли я була зовсім одна, окутана болючими обіймами Самотності, він простягав мені свою дужу руку та вів за собою в казкові краї. 

Час справжній друг, який ніколи не покине мене одну. Він дуже веселий та енергійний юнак. Із ним неможливо грати в хованки чи у квача, бо Час завжди перемагає. Він же чемпіон у дивоглядках, бо ніколи не моргає: боїться пропустити щось важливе. 

Ви запитаєте, як він виглядає? Високий блондин із волошковими очима, сонячними поцілунками на щоках та дзвінким голосочком, який дорослішає разом зі мною день за днем.

 Зачекай, куди ти так поспішаєш? запитую в нього я, біжучи вслід.

А що таке «чекати»? Я прямую лиш уперед, секунда за секундою. Наздоганяй!

Він ніби чарівник Смарагдового міста: загадковий, непомітний, проте відомий кожному. Час супроводжує людей усе життя, бо ніколи не помре. Безсмертний, як і Всесвіт. Спочатку хлопчиною являється, потім юнаком, чоловіком, а згодом… дідусем. Він перевтілюється в нас, він як призма, яка відображає все навколо в собі. Ось такий він, Час. Справжній друг кожного…

Поділитися з друзями