Я ніколи не замислювався над питанням, чиї в лісі шишки? Щоб написати цей твір, довелося зазирнути на простори Інтернету. Хто ж у лісі любить ласувати шишками? 

Одразу з’явилося відео з білками. Вивірка, скажу вам, –  чудернацьке створіння! Вона майстерно здирається стовбуром, тільки встигай слідкувати. Угледівши шишку, пухнаста швиденько пробирається до неї, незважаючи на те, що гілочки зовсім тоненькі. І ось довгоочікуваний обід уже в лапках. Спритно підгризає смолисту луску. Іноді вона це робить на дереві, і тоді сніг густо всипаний ялиновою лускою й голими стовбурцями. Це все, що залишилося після білчиного обіду. Частенько тваринка може вподобати рівненький пеньок і на ньому насолоджуватися їжею.

Але не тільки білкам до вподоби шишки. Птахи також не відмовляються від такої смакоти.

Улітку дятел їсть жучків, що дістав з-під кори. А взимку холодно. Далеко поховалися всі комахи. На снігу під деревом багато-багато шишок. Але це зовсім не сосна. Виявляється, дятел прилітає до дерева з шишкою в дзьобі, засовує її в щілину й починає довбати. Вибрав насіння – і за іншою полетів. Принесе, стару виштовхне, а цю встромить. Він так робить, поки не втамує голод. А під деревом з’явиться купа шишок.

Так я зрозумів, що природа щедро ділиться своїми дарами, зокрема шишками, із тими, кому вони необхідні. Хоча тваринам і птахам для цього треба докласти неабияких зусиль. Але шишки потрібні багатьом!

Поділитися з друзями