Сьогодні я розплющив очі й побачив навкруги білі густі хмари. Не пам’ятаю, що було до того. Не пам’ятаю, хто я… Лише розумію, що сьогодні станеться щось важливе, незабутнє, яке не передати словами… А зараз відчуваю тільки холод. Він тримає мене й не дає поворухнутися.

І раптом… щось ніби розбиває мене на безліч маленьких частинок, які заповнили собою весь простір. І тепер, здається, жодна сила не зможе стримати. Я вільний! Хочеться линути, летіти далеко-далеко. Хмари пручаються, лізуть в безліч блискучих очей, не випускають зі своїх сірих заплутаних сітей. Та мені вже байдуже. Я набрав сили й легко пролітаю крізь них!

Від висоти перехоплює подих. Піді мною спалахують сузір’я млявих ліхтарів і кольоровими вогниками відбиваються в моїх очах.

Я падаю на вузенькі вулички між багатоповерхівками й розбиваюся блискучими іскрами. Дзвінкими, голосними, музичними…

Тепер нарешті згадав, хто я!

Я – дощ!

Поділитися з друзями