Дивуюсь світові: розкішне весняне небо розкинуло всі свої барви, намагаючись зробити перший світанок по-справжньому мальовничим… 

Минула зима, лід скресає, виблискуючи рясними краплинками поту, калюжі тимчасово захоплюють у свої володіння останні шматки рівного тротуару.

Удалині видніються незнайомці, що поспішають. Закутані в теплі кожухи, щось тихо бубонять собі під ніс. Їхні серця поволі відходять від довгих обіймів сріблястої зими.

Повітря несе аромати свіжої трави та мокрого асфальту. “Квартирні люди” вилізають з-під великих пухнастих ковдр, аби отримати першу порцію вітаміну D. Плетені теплі светрики один за одним поступово займають свої місця в шафі, рукавички врешті-решт знаходять свої пари, щоб дочекатися наступних зимових канікул…

Знову дивлюсь угору: світло ліхтарів помалу блідне. Їхня допомога не так уже й потрібна. Глибоко видихаю, тепла усмішка з’являється на щасливому обличчі…

– Доброго ранку, Весно!

Поділитися з друзями