Як завжди, невчасно задзижчав набридливий будильник. Наче грім серед ясного неба. Допитливі промені яскравого сонця різко пронизали скромні рами могутніх вікон і засліпили моє заспане обличчя. Розуміння того, що треба вставати, підірвало мене з ліжка й бездумно понесло збиратися. Пан Годинник не хотів робити послуг, тому я зразу ж вийшла з дому.

Сонні мешканці поверхівок нудно крокують байдужими дорогами, лиш де-не-де засяє усмішка… Зупинка, наче зірка, збирає довкола себе людей, що скупчилися, як мурашки. Подруга, яка завжди запізнюється, тільки-но вийшла з дому. Отже, у мене є 20 хвилин…

Непомітна кав’ярня на розі будинку зустріла привітними обличчями. Життєрадісна дівчина люб’язно запропонувала лате, макіато, капучино, крем-брюле, фондан, тірамісу. А я обрала гарячий шоколад із чилі. Незвичайне поєднання. «Може, почитати книгу?» – промайнуло в голові. Я сканувала сторінку за сторінкою,  аж раптом зашумів телефон, а це означало, що від книги треба відірватися.

Подруга повідомила, що затримається ще на 15 хвилин. Тому я поринула в спогади. У цій кав’ярні в усіх на обличчях усмішки. Люди дарують один одному радість, можна знайти нових друзів. Пам’ятаю, як минулої осені я познайомилася тут із дівчиною лише на рік старшою. Ми знайшли багато спільних тем для розмов і просиділи в кав’ярні більше двох годин. Це саме вона познайомила мене з гарячим шоколадом із чилі. Я могла б і далі поринати в спогади, аж раптом почула знайомий голос. Дівчина з рудим пухнастим волоссям, з поцілунками сонця на обличчі замовляла шоколад із чилі.

Ось така вона – магія спогадів… Оживляє…

Поділитися з друзями