Любов і ненависть – дві протилежності, як чорне і біле в нашому житті. Це два крила за плечима людини. Кажуть, від кохання до ненависті – крок… Один єдиний… І це дійсно так, бо всі почуття зникають миттєво, якщо з’являється розлучниця – зрада. І тоді вже дуже важко повернути довіру, яку назавжди втратив…

На думку спадає постать Марусі Чурай з однойменного роману у віршах Ліни Костенко. Серце дівчини не змогло пробачити зраду Гриця, бо розтоптане кохання неможливо відродити. Для неї це почуття було священним скарбом: «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі…» Висока душа Марусі не опустилася до ненависті, вона просто згасла!..

Та все ж є ненависть, яку називаємо святою: до підлості, брехні, ворогів рідної землі. Хочеться згадати головного героя роману Івана Багряного «Тигролови». 

Григорій Многогрішний наважується на рішучий крок – знищити ката Медвина, який є втіленням зла та страшних мук. Ворога потрібно вміти ненавидіти, і тільки тоді в людини з’являться сили побороти супротивника. Головне, що Григорій любить правду, Україну, і це почуття дає право ненавидіти все, що загрожує найдорожчому…

Отже, я згодна зі словами дочки Прометея, адже зло, підлість та зраду рідної землі прощати не можна! 

Поділитися з друзями