Не важливо: опасиста чи, може, чудернацька, але все-таки по-дитячому наївна, вірила у світле почуття кохання. Саме ця милість огортала в теплі обійми та здіймала жар у серці. Додавала сили в потрібну мить та снаги душі. Коли сонячні промінчики зазирали крізь фіранки, ти прокидалася, загорнута в тепло коханої людини. 

Я гордо можу сказати, що кохаю. Тішитися смаколиками та шаленіти від запаху прянощів, не думаючи про загадкове майбутнє. Саме таким бачу це світле почуття. Така окрилена й очманіла, на жаль, була не завжди. Адже ненависть завжди лиш за крок від кохання та впевнено заглядає в похмурі дні ваших стосунків. Ніби грім серед ясного неба, починається сварка й звучить  таке болюче: “Ти мені не потрібна!” 

Так, сплине час, на місці образи затягнуться рани, ти знову даруватимеш радість та щастя, знову кохатимеш. І колись тебе спитають: “Може, краще взагалі не закохуватися та не відчувати ненависть?” Ти ж з усмішкою відповіси: “Якщо кохання окрилює та птахом підіймає вгору, то ненависть лиш їсть твою енергію”. Не дай їй такої можливості. Люби… Кохай…

Поділитися з друзями