Повертаючись додому, знову йду провулком, на якому живу вже дванадцять років. Потрапляючи на цю маленьку вуличку, наче опиняєшся в українському селі. Будинки ховаються у вишнях, яблунях, наче сором’язливі створіння. У різні пори року це прекрасне місце виглядає неповторно. Узимку сніг прикрашає дахи та сади великими білими шапками. Вулиця стає затишною і якоюсь святковою. Весняне вбрання надає пишної, квітучої краси. Мабуть, це найгарніший час для всіх наших сусідів. Чується аромат дерев – і душа квітне серед цієї тендітності. Літо прикрашає провулок пишною плодовитість: ягоди, фрукти, овочі. Ця пора надає відчуття достатку, благополуччя. А осінь малює картину розкоші, різнобарвної величі. Пролітають павутинки й листя, на серці спокій.

Історія нашої вулиці тягнеться ще з давніх часів, перших осель залізничників. Називається вона Донецька. Зараз навіть дивною здається назва мікрорайону – Новобудова. Минуло стільки років, коріння нашої вулиці зміцніло, будинки виросли, змінилися. Але якась частинка минулого все ж таки живе на всіх вулицях. І на моїй рідній…

Поділитися з друзями