Моє інтермецо

Ти засинаєш під ранок, а прокидаєшся по обіді від дзвінка у двері подруга хвилювалася, де ти. Звичайно, адже на телефонні запити не відповідаєш. Хоча офлайн учорашня розкіш. Сьогодні це читання художніх книжок. Таких, знаєте, у подертих палітурках, радянських видавництв без слів «мотивація», «повір у себе». На канікулах розгулялася й прочитала аж одну таку. 

Ти харчувалася фаст фудом, але іноді замовляла тайську локшину з тофу,  вибирала в супермаркеті яблука без пакета, бо так екологічно, і забувала змивати залишки макіяжу. Ти часто намагалася втекти від проблем, але не тікала від себе. 

Напередодні «Сільпо» передбачило: «Ви будете задоволені життям!» І раптово життя задовольнило: мої люди поряд… І лише з часом розумієш: найбільша помилка людства думати, що в кожного завжди є час на Intermezzo.  

Хочеш знати ціну кожної хвилини запитай у людини, яка запізнилася на останній потяг. Хочеш знати, наскільки важлива кожна секунда, запитай того, хто потрапив в аварію… 

Ти не гість цього світу, ти його частина. Твоє Іntermezzo тут. Зараз.

Не прогав…

Поділитися з друзями

Теги:

Коментарі до: "Моє інтермецо"

  • Саша Саша

    Я завжди любила відкладати справи на завтра, бо так простіше, частенько забувала погратися з хом’яком, хоча дуже його просила в мами, аж доки він не загинув. Це було важко, найсолоніші сльози текли з очей змиваючи нову туш, стаючи чорними й важкими. Біль вгамувався за два дні, та десь глибоко в серці я все ще прокручувала кожну відмазку, щоб не вставати з дивану та не гратися з ним. Чи шкодую я? Звичайно,та тільки це не допоможе, мої сльози й відчуття провини не виправлять нічогісінько. Тож погоджуюсь с тобою, ритм життя стрімкий, тож або ми вриваємося й викладаємося на всі 100, або до кінця будемо лише шкодувати.

Залишити коментар

Ваш коментар буде опубліковано після схвалення.