Лінь — слово говорить само за себе. Солодкаво-сонне таке. Кінчик язика мляво торкає піднебіння, промовляючи його. Наша вічна супутниця, ходить тінню за кожним. Та даємо їй волю бути хазяйкою лиш в деякі особливі моменти.

Лінь. Та, що викривлює й сповільнює час. Та, що тягуче засмоктує тебе назад у сон зимовими темними ранками.

Павутиння якої звиває над вами купол тепла і ніжності, коли літні промені сонця вже проникли в кімнату. Завжди подорожує з вами на курорти й ніжиться на пляжі під деревцем.

Вона в пообідньому сні, що нагадує босоноге дитинство й приємну прохолоду бабусиного дому. У тих днях, коли вирішуєте нікуди не йти й просто зостатися вдома, лишивши метушню десь там, за порогом.

Загалом, лінь — то така мадам, без якої життя було б не життям! Чи як?

Поділитися з друзями