Гарячий біль хлюпоче, тоне в морі сонця. Зливається з болотяною тишею в кутку порожньої від думок кімнати. Стук. Стук. Грюкає у двері, прагне попри все розірвати кайдани, відімкнути сталеві замки. Йому не вдасться вирватися з полону забутих днів. Це я точно знаю! Час крокує в майбуття, як пісок стікає між пальців і, залишаючи весь багаж позаду, купує квитки на рейс у краще життя.
Через мільярди нездійснених бажань, загаданих на падаючі зірки, через кілометри фальшивих істин і правдивої брехні, через переліт від прірви до нового щастя. Літак приземлився успішно, бо я в це щиро вірила. Відверто скажу, і випадала з ілюмінатора не раз, але вирішила долетіти до кінця. А може, попереду сонце лоскотатиме порцелянове обличчя й розтопить кригу на серці?
Вальсує щастя з нестримними емоціями між перетину спокійного моря та акварельного горизонту. Посадила пагінець у недоторкану досі землю. Полила кришталевими сльозами. Виростила білосніжну квітку серед тисяч яскравих метеликів на засіяному надією полі. Сподіваюся, що зовсім скоро й мою викохану рослинку обере й прикрасить крилата.
Попереду лише незвідані дороги й відновлені мости. Простягаю долоню, сміливо крокуючи за вірою вслід.
Під рум’яним сонцем дійсно тепліше.

Поділитися з друзями