Купаюся в обіймах сонця. Тепло. Ніжні промінчики лоскочуть обличчя, а світло проникає в душу. Вітерець-пустун танцює запальне танго з вогняним волоссям та грає свіжу пісню на мажорному кларнеті матінки-природи. Пухнасті хмаринки, схожі на солодку вату, весело бігають фіалковим небосхилом, перетворюючись на казкових героїв. 

Зазираю в глиб своєї душі й шукаю відповіді на просте питання: «Хто я?» Напевно, найщасливіша людина в цілому світі. До того ж легко, що хочеться розправили крила й летіти. Не важливо куди. Якщо всередині мене вибухають яскраві емоції, то й світ навкруги набуває сонячних й позитивних барв. 

І ось я лечу… Із висоти все виглядає ляльковим, хочеться взяти шматочок Землі на долоню й понести його за собою туди, де живуть щастя, радість і любов. Кружляю з птахами, танцюю в польоті… Не хочу, щоб це закінчувалося, бажаю продовжити цю мить та насолоджуватися легкістю польоту.

Упевнена: це не завершиться. Принаймні доти, доки я справді щаслива! 

Поділитися з друзями