І знов купаємось в промінні…
Ми загубили серед ночі
Коштовне знайдене каміння…
Чи зазирнеш ти страху в очі?
Разом зі мною, неодмінно,
ти проживеш оті хвилини.
За руку знов тримай незмінно,
І знову заспані хмарини
Біжать за нами…
Стій лиш тихо, серед туману,
заметілі…
Не відчуваєм болю мрії.
І не відчуєм…
Напризволяще всі надії,
Та усмішка, що завжди з нами,
Застигне сірими рядками.
І знову ходимо по колу…
Ми заблукали дзеркалами,
Ми розуміємо сльозами
Один лиш одну.
Що ті сльози, яких ніколи не буває?
Що по той бік цього екрану
Ховаються серед людей…
Назавжди зберемо картини,
Що є лиш попіл…
Зустрінемось одної днини,
Згадаємо думки дитини,
Що закохалася в багаття.
Ми – наше щастя і прокляття.
Я не забуду те проміння
Серед коштовного каміння.
Колись розлучимось з тобою,
а поки лише будь зі мною.
Дружба навіки…
Це вирізано серед квітів
В моєму серці.
Знову літо…
І знову буде, як колись.
Ми разом падаємо вниз,
Ми знову поламали крила
Безсилі й стомлені,
закрили очі…
Не забувай…
Я тихо шепочу…

Поділитися з друзями

Теги:

Коментарі до: "Ті, що поламали крила"

  • Avatar Даша Бойко

    З кожним рядком я занурювалась в цю історію, яка пропалює душу. Стосунки між людьми, що приречені на завдаванні болю одне одному. Як би боляче не було кохати людину, не потрібно лишень закривати очі і з міцно стиснутими зубами,терпіти біль, що ламає кістки. Блукати по світові, по колу, чекаючи на ту зустріч, що раніше спалювала тебе. Кожен початок має свій кінець і як недивно люди можуть стати тим самим кінцем, що так яскраво раніше починався. Любов не повинна ламати крила, вона не повинна руйнувати нас та спалювати до останнього попелу. Кожні стосунки мають надихати на політ і лише вгору ви маєте летитіти.

Залишити коментар

Ваш коментар буде опубліковано після схвалення.