Під час першого знайомства з Карпатами довелося спостерігати надзвичайно казкове явище природи – туман. Кожного ранку, коли снідали, бачили, як неґура, що вкрила вершечки гір, повільно розсіювалася, даючи споглядати красу величних зелених лісів. Це природне явище завжди мене гіпнотизувало, але після карпатського пейзажу я зрозуміла, яке воно насправді. Коли ледве-ледве прозорий дим вкриває землю, зупиняєш увагу на деталях, бо помічаєш кожну дрібничку, яка до цього вважалася несуттєвою. Якщо ж пройтися вкритою млою галявиною, здається, ніби в’язнеш у молочному киселі.

А ще подобається спостерігати схід сонця: як потрохи світило встає й промінчики пронизують туман, залишаючи плями-сліди. Поволі  вітерець розгонить білу пелену – і димна річка попливе-побіжить, тікаючи від долі розвіяння. Після того із зелених велетнів спадає паволока сну й ще більше фарбуються схили, перетворюючись на нагромадження смарагдів, які виблискують усіма гранями на сонці. А мрич – то сторож, що охороняє багатство Карпат від нічних крадіїв.

Туман і заспокоює, і розслабляє. Виникає бажання просто посидіти та відпочити, подихати повітрям і замислитися над чимось глибоким і вічним.

Поділитися з друзями