У кожної людини свій сад, до якого вона хоче потрапити
З-за високої мурованої стіни визирали
гілки з червоними яблучками
Галина Пагутяк
Якщо тільки горобцям було вільно
перелітати через огорожу,
то ти б був цим горобцем…
Інколи мене безмежно дратує Ранок. Його холодні пальці забираються під шерстяний плед і навіть улітку тіло вкривається мурашками. Він кожнісінького разу стрічається поглядом з моїми заспано-роздратованими очима, ніби бажаючи осліпити й сталевими гачками витягнути з ліжка. І повсякчас йому це вдається. Та варто мені почути твоє довгоочікуване «Доброго ранку, сонечко», як небо стає не таким сірим, а кава з корицею – найсмачнішою у світі. Усередині починає несміливо тремтіти ота зрадлива струна…
«На столі сніданок для тебе. Сама не встигаю – треба вже бігти… Обіцяю, колись ми поснідаємо разом, не розділені часом, відстанню і життям. А поки залишаю дублікат від потаємного саду моєї душі».
Коментарі до публікації: "У кожної людини свій сад, до якого вона хоче потрапити