З-за високої мурованої стіни визирали
гілки з червоними яблучками
Галина Пагутяк

Якщо тільки горобцям було вільно
перелітати через огорожу,
то ти б був цим горобцем…

 Інколи мене безмежно дратує Ранок. Його холодні пальці забираються під шерстяний плед і навіть улітку тіло вкривається мурашками. Він кожнісінького разу стрічається поглядом з моїми заспано-роздратованими очима, ніби бажаючи осліпити й сталевими гачками витягнути з ліжка. І повсякчас йому це вдається. Та варто мені почути твоє довгоочікуване «Доброго ранку, сонечко», як небо стає не таким сірим, а кава з корицею –  найсмачнішою у світі. Усередині починає несміливо тремтіти ота зрадлива струна…

«На столі сніданок для тебе. Сама не встигаю –  треба вже бігти… Обіцяю, колись ми поснідаємо разом, не розділені часом, відстанню і життям. А поки залишаю дублікат від потаємного саду моєї душі».

Поділитися з друзями

Теги: ,

Коментарі до: "У кожної людини свій сад, до якого вона хоче потрапити"

  • Avatar Морозов Даниїл

    Читаю і пригадую як щодня прокидався спозаранку в ліцей, як метушився ще не оговтавшись від сну. Женін твір навіює спогади про ті щасливі дні, і я поринаю в ностальгію. Мені подобається порівняння Ранку з монстром, який порушує теплоту і спокій сну. Але як тільки вона починає писати про двох закоханих, стає неймовірно добре, по-домашньому, ніби я п’ю каву з корицею разом з ними. Твір неймовірно ніжний, сповнений любов’ ю та ранковою прохолодою.

Залишити коментар

Ваш коментар буде опубліковано після схвалення.