Нас звела спільна подруга… Звичайна дівчина допомогла побудувати моє щастя.

Вона познайомила нас і розчинилася в повітрі, що було дуже дивно, але коли закоханий, ти не звертаєш увагу ні на що, окрім нього. Біле, наче сніг, волосся зачарувало мене з першого погляду. Бурштинові очі занурили в море мрій і сподівань. Налиті, ледь червоні губи вбили мій розум і погубили душу. Ми просто стояли й дивилися один одному у вічі, не помічаючи ні часу ні простору.

Нічого не було навколо, лиш дві крихітні краплі води, що падають у безодню океану проливним дощем. Та вмить з’явилася вона – і відкинула його від мене. І розтала…

Я  довго шукала цю дівчину, та ніяк не натрапляла на слід. Знову мене кинула Любов. А я їй… вірила…

Безсило впала я на ліжко й почала плакати. Пройшло так, мабуть, години три. І ось хтось легенько штурхонув мене в плече. Це знову прийшла Самотність…

Поділитися з друзями