Стомлені, знесилені від тяжкої селянської праці, вони покидають рідну землю, що вже не родить щедро… Їдуть за океан у пошуках кращого життя… Їдуть і навіть не знають, що їх чекає на чужині. Так важко покидати батьківську хату, у якій лунала неньчина пісня над колискою. Серце огортає туга від прощальних розсипів коломийок. І вже неможливо повернути час назад. Рішення прийнято! Нове життя чекає за обрієм, де видніється вранішнє сонце, яке вже не зігріє теплими промінцями батьківщини…

«Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало- такий був плач…» (В. Стефаник.)

Люди й зараз у пошуках примарного щастя виїжджають за кордон. Рідна мати покидає діточок, щоб заробити на їхнє навчання. Чи достатньо їм мами по skype? Чи може віртуальна турбота замінити реальну присутність батьків? Ні, жодні матеріальні блага не замінять дитячий сміх. Потрібно жити сьогоденням, а не гнатися за невідомим щастям. Життя – це момент, який ніколи не повториться. Спливає щохвилини й не вертається…

Поділитися з друзями