Сьома тридцять… Апельсиновий фреш із хрустким круасаном і гарячою кавою з молоком. З усіх телеканалів і радіо лунає прогноз погоди на тиждень. За вікном різнокольорові парасольки пливуть весняними калюжами, а на обличчі людей світить яскрава усмішка, мабуть, сонце роздало всім жителям цього міста по одному промінчику, аби звідусіль лунало тепло. На бруньках дерев розквітають нові й нові квітки. Усе навкруги дихає свіжістю. Ідучи кольоровою бруківкою, насолоджуючись весняними дарунками, зустрічаю сусіда з песиком, який радісно махає хвостиком нашому рандеву… Мрія, а не ранок.

Сьома тридцять ранку. Темна кімната й набридливі звуки будильника. Холодний чай без цукру й учорашні млинці. Одна нога вже на вулиці, а інша – ще подумки в ліжку. Вибігаючи до школи, запізнююся на автобус зі сварливим «шофером». По дорозі до головного місця призначення задихаюся від туману й сміттєвих запахів. Обходжу з різних боків пакети з місцевого супермаркету й скляні пляшки.

Звідусіль виглядають марні очікування й журба. Ну що ж… Гірка реальність…

Подобається жити так завжди? Я впевнена, що твій сон відрізняється від буденних реалій. Хочеш, аби це була не лише дитяча мрія, – почни з себе. Щотижневі толоки ще ніхто не відміняв.

Поділитися з друзями