Чи легко бути білою вороною? Напевно, ні. Бути не таким, як усі, вирізнятися з-поміж інших не завжди легко. Лише 30 років тому в нашій країні відрізнятися від інших було не скільки не гарно, скільки заборонено. 

Мій тато завжди ненавидів СРСР і розповідав, яким було життя в ті часи. З його розповідей я зрозуміла, що якось вирізнятися було неможливо, а мати думку, яка не збігалася з ідеями влади, – сісти за ґрати, і це найкраще, що з тобою могло бути за бажання стати особистістю. 

Розповідь тато завершував переглядом фільму “Стиляги”, де наявно демонстрували, що людей, зазвичай молодь, вважали поганими просто за те, що вони яскраво одягалися. Але, звичайно, оскільки фільм був знятий росіянами, то, підозрюю, що події з “білими воронами” в реалії були ще гіршими. 

Жорстокість радянської влади можна побачити й на прикладі письменників-шістдесятників, і в Розстріляному відродженні. Ці люди мали іншу думку й щодо мови, і щодо жорстокості влади до незвичайних людей. 

Зараз настали інші часи в нашій країні. Відрізнятися від інших тепер не погано, як у союзі, а навпаки: нас вчать мати власну думку, а коли стаємо трохи старшими, мати певні громадянську й політичну позиції. Звичайно, пережитки минулого ще залишаються в житті. Це можна побачити на прикладі підлітків, які виглядають незвичайно: мають яскравий колір волосся чи пірсинг. Дорослі люди зазвичай дивляться на них зневажливо, а інколи навіть засуджують. 

Я вважаю, що бути білою вороною навіть гарно, але думаю, що проблема в суспільстві, бо розумним людям нецікаво бути однаковими. Думаю, що ті, які нічого не досягли, завжди засуджуватимуть інших чи то за зовнішність, чи то за окрему думку. 

Бути білою вороною складно, але сподіваюся, що колись цей термін матиме тільки позитивне значення, бо кожна людина це зрозуміє й намагатиметься стати неповторною особистістю. 

Поділитися з друзями