Відкидаюся на спинку стільця, заплющую очі, вслухаючись у шум машин за вікном. Не люблю я вечори. Вони оголюють ті думки, що вдень ховалися за музикою, яка без упину грала в пошарпаних часом навушниках, за щирими усмішками й дружніми обіймами.
Та й ...
А…
Уявіть яскравий спалах вогню, що, освітлюючи все навколо, раптово стовпом підноситься вгору й за мить згасає. Мабуть, це порівняння буде найближчим до того голосного, наляканого, здивованого, чіткого й неочікуваного «а-а-а». Крик вилітає з ...
читати далі