Анна Рубленко

аватар користувача
Блискіт софітів сліпить, б’є під дих, змушує міцно заплющити очі й згадати тисячу разів повторений сценарій рухів. І ще раз, і ще… Один на сцені – воїн. Він бореться за життя іншого себе, того, який зачаївся десь глибоко всередині й чекає слушної миті, щоб звільнитися від пут і розправити свої великі білосніжні крила. Його час настане. Ступаю мощеною підлогою старого залу, вдивляючись у сотні безликих облич. Шум у вухах стає нестерпним, декілька разів наповнюю свої легені повітрям, даю собі змогу насолодитися цією метушнею. Вдих… І коли починає лунати ніжна музика – усе зникає: і софіти, і шум, і відчужений натовп. Видих.. Одинокий прожектор у темноті вказує мені шлях, я звільняю крила – і лечу. Крок у повітря, нахил назад, мах рукою, доторкаюся кінчиками пальців до пухнастих хмар, зачіпаю холодну веселку, слабкі розряди пульсують тілом у приємному тремтінні. Поворот, стрибок через білі лінії літаків, сукня огортає мене ніжним шлейфом у кокон із незабутніх емоцій. Останній хід – і я знову повертаюся в реальність. Руки безконтрольно трусяться, моє серце пробиває грудну клітину, обличчя палає червоним, а усмішка світиться яскравіше за всі найякісніші софіти. І можливо, колись мене не будуть так захоплювати речі, що я роблю, можливо, стану більш стриманою, буду дорослою освіченою людиною. Але зараз я це я, та дівчина, яка розкривається на сцені подібно до лебедя, що тільки нещодавно був гидким каченям. Так і в поезії, і в прозі. Я шукаю себе, натикаючись на бар’єри й рифи, але прокладаю власну стежину в безмежному океані творчості.

“Procidens avem” (падіння птиці)

Обов'язково читати під 
Duncan Laurence- Arcade
Як страшно відкриватися добру, коли душа тріпоче зляканою пташкою, яку не раз накривали блискучим шовковим простирадлом і били, не слухаючи зламаного крику, обливали словами, ніби брудом. І та ...

читати далі

Приємно, коли…

Приємно, коли гарний день. 

Коли прокидаєшся від теплого проміння вранішнього сонця, що зазирнуло в кімнату й розмалювало стіни та ліжко. Коли мало домашнього завдання. Коли можна почитати цікаву книжку, а не вираховувати функції. Коли п'єш з ...

читати далі

Весняні почуття

Весна. Гармонія. 

Чи відчували ви внутрішній спокій так, як я, дивлячись на садок біля бабусиного будинку?

Чи сідали ви, підмостивши зручненько ковдру, просто на землю та  насолоджувалися веселим щебетанням птахів і тихим дзижчанням комах над ...

читати далі

Молодість – не вік людини, а стан її душі

1952

Вони познайомилися звичайного весняного дня по дорозі зі школи. Дівчинка семи років та дванадцятирічний хлопчик. Вона, у білому платті в горошок, сиділа на траві під великою яблунею, тримаючи маленькими рученятами забите колінце й ...

читати далі

Ціна недбалості

Кожен з нас у якійсь мірі був недбалий: їв солодке, розуміючи, що потім буде погано, перебігав дорогу за одну секунду до зеленого світла, не бачачи машин, за всіма справами забував купити корму кішці, не звертався до лікаря, кажучи: "Та воно й так ...

читати далі

Яка вона – душевна краса

Це був прохолодний весняний вечір, дощ відбивав на тротуарі біля лікарні якийсь тільки йому відомий ритм. Вітерець прошмигнув через на мить відчинені двері всередину, петляючи білими коридорами. І враз гучний дитячий плач наповнив ближню ...

читати далі

Полуничне надвечір’я

Червоними плямами розтікається небом ненароком пролитий полуничний сік, утворюючи нариси заходу сонця. Яскраві краплі розлітаються хто куди: на пухнасту хмаринку, гілку великого дерева, на сонний тюльпан у квітнику та будку старого собаки, на вікно ...

читати далі

Що я вважаю обтяжливим, нудним, але потрібним…

Коли ти приходиш додомцю виснажений після тяжкого робочого дня, єдине, чого хочеш, – це впасти на м'якеньке ліжко та забутися в міцному сні. Деколи це вдається, а інколи згадуєш про обіцянку мамі прибрати у квартирі до того, як здійсниш задумане. 
...

читати далі

Прекрасна мить життя

Кажуть, що потрібно ловити кожну мить життя, ніби ту кицьку за хвостик. Наче хочеш си-и-ильно обійняти її й не відпускати. Проте коти – тварини горді, доволі самостійні й непостійні. Вони прагнуть уваги, але потрібно чітко розмежовувати витівки. Так ...

читати далі

Що таке щастя?

Маленький промінчик вранішнього сонця лоскоче моє сонне обличчя, нашіптує приємності на вухо, куйовдить волосся й ніжно цілує в скроню. І так не хочеться прокидатися, залишати прекрасний світ снів, у якому ось-ось принц на білому «шевроле камаро» ...

читати далі

Той, кого я кохатиму…

Через тисячу кроків, через залізничні колії довжиною з Екватор, через мить, коли падає листя, через завтрашній наш телефонний дзвінок, через одну лише пісню Льюїса Капальді я покохаю тебе. Несусвітньо. Так, що знесе голову. Стисне шию й змусить ...

читати далі

За мріями вслід…

Ніжні промінці вранішнього сонця обережно торкаються мого обличчя, пробиваючись крізь солом'яну парасольку, шум морського бризу дарує приємну насолоду моїм слуховим рецепторам, пальці ніг зариваються в теплий білий пісок, легенький вітерець пестливо ...

читати далі

Особисте

Емоційність. Це те, що водночас я люблю й ненавиджу в собі. 

І коли безконтрольно починають капати сльози під час сімейної вечері, єдине, що залишається, – вийти з-за столу, зачинитися у своїй кімнаті й заглушити несподівано неконтрольовані ...

читати далі

Листи до вовка

Вітер гуляє квартирою,
Розносить мої листи.
Через зачинені двері
Видно усі світи.


Ліхтар залишає тіні –
Тіні забутих предків.
У пітьмі не видно ліній,
Лише руїни замків.


А я пишу на старому папері
Ніби листи до тебе.
З плямами ...

читати далі