Анна Рубленко

Обов'язково читати під 
Duncan Laurence- Arcade
Як страшно відкриватися добру, коли душа тріпоче зляканою пташкою, яку не раз накривали блискучим шовковим простирадлом і били, не слухаючи зламаного крику, обливали словами, ніби брудом. І та ...

Приємно, коли гарний день. 

Коли прокидаєшся від теплого проміння вранішнього сонця, що зазирнуло в кімнату й розмалювало стіни та ліжко. Коли мало домашнього завдання. Коли можна почитати цікаву книжку, а не вираховувати функції. Коли п'єш з ...

Весна. Гармонія. 

Чи відчували ви внутрішній спокій так, як я, дивлячись на садок біля бабусиного будинку?

Чи сідали ви, підмостивши зручненько ковдру, просто на землю та  насолоджувалися веселим щебетанням птахів і тихим дзижчанням комах над ...

1952

Вони познайомилися звичайного весняного дня по дорозі зі школи. Дівчинка семи років та дванадцятирічний хлопчик. Вона, у білому платті в горошок, сиділа на траві під великою яблунею, тримаючи маленькими рученятами забите колінце й ...

Кожен з нас у якійсь мірі був недбалий: їв солодке, розуміючи, що потім буде погано, перебігав дорогу за одну секунду до зеленого світла, не бачачи машин, за всіма справами забував купити корму кішці, не звертався до лікаря, кажучи: "Та воно й так ...

Це був прохолодний весняний вечір, дощ відбивав на тротуарі біля лікарні якийсь тільки йому відомий ритм. Вітерець прошмигнув через на мить відчинені двері всередину, петляючи білими коридорами. І враз гучний дитячий плач наповнив ближню ...

Червоними плямами розтікається небом ненароком пролитий полуничний сік, утворюючи нариси заходу сонця. Яскраві краплі розлітаються хто куди: на пухнасту хмаринку, гілку великого дерева, на сонний тюльпан у квітнику та будку старого собаки, на вікно ...

Коли ти приходиш додомцю виснажений після тяжкого робочого дня, єдине, чого хочеш, – це впасти на м'якеньке ліжко та забутися в міцному сні. Деколи це вдається, а інколи згадуєш про обіцянку мамі прибрати у квартирі до того, як здійсниш задумане. 
...

Кажуть, що потрібно ловити кожну мить життя, ніби ту кицьку за хвостик. Наче хочеш си-и-ильно обійняти її й не відпускати. Проте коти – тварини горді, доволі самостійні й непостійні. Вони прагнуть уваги, але потрібно чітко розмежовувати витівки. Так ...

Маленький промінчик вранішнього сонця лоскоче моє сонне обличчя, нашіптує приємності на вухо, куйовдить волосся й ніжно цілує в скроню. І так не хочеться прокидатися, залишати прекрасний світ снів, у якому ось-ось принц на білому «шевроле камаро» ...

Через тисячу кроків, через залізничні колії довжиною з Екватор, через мить, коли падає листя, через завтрашній наш телефонний дзвінок, через одну лише пісню Льюїса Капальді я покохаю тебе. Несусвітньо. Так, що знесе голову. Стисне шию й змусить ...

Ніжні промінці вранішнього сонця обережно торкаються мого обличчя, пробиваючись крізь солом'яну парасольку, шум морського бризу дарує приємну насолоду моїм слуховим рецепторам, пальці ніг зариваються в теплий білий пісок, легенький вітерець пестливо ...

Емоційність. Це те, що водночас я люблю й ненавиджу в собі. 

І коли безконтрольно починають капати сльози під час сімейної вечері, єдине, що залишається, – вийти з-за столу, зачинитися у своїй кімнаті й заглушити несподівано неконтрольовані ...

Вітер гуляє квартирою,
Розносить мої листи.
Через зачинені двері
Видно усі світи.


Ліхтар залишає тіні –
Тіні забутих предків.
У пітьмі не видно ліній,
Лише руїни замків.


А я пишу на старому папері
Ніби листи до тебе.
З плямами ...