Твори з тегом: кохання

Осінній вечір, гаряча кава, теплий плед і книги. Дощ за вікном, тиша у квартирі… Дерева палають, місто у вогні. Небо хмарне.

Читаючи чергову оповідку про кохання, перешкоди й щасливий кінець, я розмірковувала над сенсом нашого незначного ...

Уявляєш, а ми вже давно з тобою ведемо розмову (може, рік чи два — не суттєво). Щоразу посилаю думки нейронами й сподіваюся, що ти вловлюєш сигнали мого маяка. Знаєш, а я без страху можу розповісти тобі все (від розпорядку дня до теорії квантового ...

Нам із тобою час уже визнати: стару розбиту вазу не варто клеїти. Я не вірю старим фікціям. Тут один лише шлях — викинути. У стосунках, що втратили істинність, краще вчасно поставити крапку. Розійшлися. Забули. Викреслили. Одного разу точно було ...

– Ти тільки поглянь! Сьогодні небу зовсім затісно в хмарах. Воно онде – гуляє футболками перехожих. А цей промінчик ніби навмисно заплутався у волоссі цієї русокосої. Тільки бери та знімай. Ха-ха-ха, – дівчина залилася гучним сміхом. 

– Я ж тобі ...

В обмеженнях хвилинною стрілкою відбувалося наше таїнство. Я любила тебе дуже сильно. Знаю точно — не помиляюся. Я вивчала твої кордони, зарікалася не втручатися. Хоча наша доля й була короткою — ми через те не переймалися.

Бо нам жилося з тобою ...

Обертається повний місяць навколо квартири з пошарпаними вікнами. Ми сидімо на дивані, дивимося на те, як листя стелить ковдру під тополею. Ти пішов на кухню зробити чаю. Такі вечори створені для того, щоб загортатися в м’які плетива та розливати ...

Ми біжимо темними вулицями нашого маленького міста. У лице нестримно віє вітер молодості, кохання із перчинкою та… майбутніх змін.

Через мить роз’їдемося. Я – на північ, ти – на схід. Рівноприскорено віддаляємося одне від одного. Та чи так само ...

Спогади мають присмак… Вимріяна вистава першої закоханості зачепилась у пам’яті червоною помадою... Норовлива схилилася до твоєї щоки, скорилася, але не звикла до вибриків. Чуєш співанки Черемошу? 

Болісна розлука смакувала березневим снігом і ...

«Тату! Тату! – забігла в кімнату моя донечка Софійка. – А як ви з мамою познайомилися?»

«Добре, добре. Сідай зручніше – і зараз розповім, – відповів я своїй маленькій сирені.

Здається, сталося це ніби вчора. Бо той тиждень був сповнений казок ...

Я загубив тебе в минулому житті… Кажуть, ми не в змозі пам’ятати те, чого ще не трапилося, але як же тоді пояснити це…

Щоночі я прокидаюся, ніби у вирії. Іграшкові хмаринки маревом являють мені тебе, таку невагому й мрійливу Хоча й не видно чітко ...

Теплий погляд медових очей, а я знову гашу цигарки об зап’ястя. Обіцяю, на цей раз востаннє, бо твоя рука на ньому - це єдине живе місце. Павутина плететься по всьому тілу, намотуючи кокон на душу. А ти саме той шовкопряд, що годує на вечерю ...

Очі в нього – як блискавки зранку:
Будять швидко, чарують у сні.
І я знову в думках до світанку:
Його доля зі мною чи ні?
Манить все, особливо ці вії,
А зіниці – то манна небес.
Йти з ним поряд – то подих надії…
Мріять важко… Чи є таки ...

І знов купаємось в промінні...
Ми загубили серед ночі
Коштовне знайдене каміння…
Чи зазирнеш ти страху в очі?
Разом зі мною, неодмінно,
ти проживеш оті хвилини.
За руку знов тримай незмінно,
І знову заспані хмарини
Біжать за нами...
Стій ...

 
Якщо любити – то по-справжньому.
Якщо обіймати – то міцно.
Якщо сміятися – то до сліз.
Якщо говорити – то в очі.
Якщо дарувати – то від душі.
Хіба любити можна не щиро? Кохати треба людину, а не умовні почуття до неї. Тоді обіймати ...