Євгенія Загребельна

аватар користувача
Космос у волоссі, очах і в серці! Досі не можу повірити, що мені дано таке щастя – жити. Обертаюся в космосі серед сотень зірок, дістаю кінчиками пальців до сузір'їв, дихаю зоряним пилом. Надто швидко. Місяць сліпить сріблом струн, порушуючи тишу. Слухаю мелодію супутника. -Хто я? -Людина. -Ким я хочу стати? -Собою...

У кожної людини свій сад, до якого вона хоче потрапити

З-за високої мурованої стіни визирали
гілки з червоними яблучками
Галина Пагутяк
Якщо тільки горобцям було вільно
перелітати через огорожу,
то ти б був цим горобцем…
 Інколи мене безмежно дратує Ранок. Його холодні пальці забираються під ...

читати далі

Стати вільним

Розірви свинцеві ланцюги, зніми повідок із шиї.
Перестань гавкати на людей
І повзати на чотирьох,
Мов прислуга.
Знаєш, ти заслуговуєш чогось кращого,
Аніж холодний бульйон із кісток
Не твоїх ворогів...
Припини підкорятися !
І тоді, можливо, ...

читати далі

Холод наших сердець

Я хочу вкритись сніговою ковдрою,
Щоб сховатись від твоїх крижаних очей.
Але вона не гріє.
Не гріє моє серце, бо в ньому досі
Водять хоровод сніжинки
Наших льодяних уламків.
Не треба мені пояснень:
Колючі дроти між нами!
Тебе і мене ...

читати далі

Моє інтермецо

Складаю почорнілі крила до купи всілякого мотлоху. І кого намагалася надурити? Міллю поточені, поламані, а я вперто силуюся злетіти хоч би на одному. Та не стати мені тією загадковою дев’ятою планетою, бо кожен другий заплямовує пір’я ворожістю, а ...

читати далі

Казка про дракона

Жив собі багатий чоловік, і було в нього три сини. Найстаршого з них  звали Добромиром, середульшого – Вогнедаром, а найменшого — Любомиром. Коли хлопці виросли, стали дужими молодими юнаками, то батько зібрав їх усіх разом і каже:

— Ви стали ...

читати далі

Я втомилася… Мене втомили люди…

Знову піймав мене… Потрапила в лабети невидимих сталевих лап, як мураха, яку ось-ось має придушити ненаситний комахолов. От тільки створіння ці отруйні – люди…

Виснажилася. Змучилася. Зморилася. Гадючим гніздом клубочаться думки в голові, та не ...

читати далі

24/7

Ми – діти заасфальтованих вулиць, гучних вечірок, неонових вивісок тату-салонів та пивних яток, де продають без паспорта. Ті, хто повертається додому рано. Рано-вранці. І чесно брешуть, що зовсім не пили. Дивимося тільки собі під ноги 24/7 і навряд ...

читати далі

Там, де серце б’ється інакше…

Прохолода проникає під светр, обціловує кожну клітинку душі, пестить волосся, лоскоче легені. Мурашки по шкірі… Лапатий сніг засипає місто на сніданок пластівцями. Може, потрібно просто додати молока?..

Мені несила втриматися на землі, хоч як би ...

читати далі

Будуємо стіни…

Будуємо стіни
Цементно-бетонні,
Міряємо метри, метри квадратні.
Піднеси склянку — усе чутно й видно.
Родини стали сусідами по кімнаті...


Так тісно зробилося: тисне стеля.
Тулюсь до брудних і пошарпаних вікон.
Там птахи залізні біліють ...

читати далі

Хто я тобі: ворог чи друг?

Про тебе їм говорити не мушу, бо
Коли вмикаєш мозок — порожніє душа.
Думками до тебе, за тобою тужу…
І це для мене найжаданіша мука.


Хто я тобі?
Почекай, помовч.
Не кажи нічого — слухай дощі.
Вони скажуть усе
Силою звука.
Крап... ...

читати далі

Скінчилася п’єса…

Скінчилася п'єса.
Останні ноти фальші
наповнюють легені хриплим басом.
Свідомість
годує немитими спогадами
на сніданок, обід та вечерю —
По горло сита.
Та, врешті, кращого чекати марно:
Чого боялася — на те й наштовхнулася.
Тепер вальсую в ...

читати далі

Хочеться просто злетіти…

Хочеться просто злетіти
Із глибин сновидінь —
Випірнути на поверхню, задихаючись.
Тікати, що є сили,
Здіймаючи пил на узбіччя
Порожньої душі.
Спогади спалені —
Не залишилось нічого, крім
Густого полинового вітру.
А може, то просто листя ...

читати далі

Не ламай мені крила…

Не ламай мені крила —
я подарую свою весну заквітчану,
Не малюй чужі портрети:
Муза тільки я!
Чуєш, як б'ється
У твоїх руках паралізоване серце:
Доживає останні дні
Нікчемного життя.
Варто лиш торкнутися крилом ненароком,
Випурхнути із ...

читати далі

Моє кохання через призму поезії Франка

Вечір вистрибнув з вікна багатоповерхівки, накривши заспане місто сутінками. Всередині теж хазяйнувала сліпа темрява. Тиша пробиралася до кісточок, до найглибших закутків душі, паралізуючи. У легенях застиг пронизливий воронячий крик. Думки, ...

читати далі