Наші твори

Крапають краплі калини криваві,
Кобзар казав кайданам: край!
Кріпнуть крила кришталеві,
Кружляючи крізь колокрай.

Квітучої, коштовної краси Країна,
Картинно кольорові квітів килими.
Кумедно кульбаба колише куче́рі,
Конвалій красуються ...

Вітер вільно вів весняні води вздовж величного виру вітряків. Він великий, вільний, вічний. Він віяв! Всі верби, вільхи, в’язи — всі вклонилися великому володарю Вітру.

Леонід Мелащенко

Знову зранку зима завітала — засніжило.

Змієїд із залізниці зліз. Змерз звичайно.

Змієїд із зайцем зігрівались,

Заговорили. Здивувались –

Зникла засніжена земля:

Закінчилася зима.

Зла зима знов збирається захопити землю. Зникне задуха, зірки заховаються за завірюхою, заєць змінить зачіску. Забаганки зникнуть, звідусюди запорошить, замерзне, забіліє.

Знов забажається затишку, заварити закарпатського зілля, запекти запашну ...

Війна… Виє все всередині, вмирає весна… Вогонь всюди… Вгамуйтесь, виродки!

Вранці, вдень, ввечері, вночі відважні військові воюють… Волю важко втримати… Величезні втрати… Волають вдови… Важка війна... Всупереч всьому, вистоїмо, все витримаємо, ...

Десь далеко, за горизонтом, де небо з'єднується із землею, а зірки щоночі ведуть танок навколо Полярної зірки, жив-був хлопчик. Звали його Тишком. Це був дуже допитливий хлопчина. Тишка  цікавило абсолютно все: і чому небо блакитне, і чому веселка ...

Я розкатаний полем грім, я гроза поміж липнем та серпнем, мої краплі – не голки й ножі, лише мрію потрапити в серце. Закохати в себе хоча б одну людину, обійняти так, як ніхто не огортав ще донині. Я відверто дарую тепло, а як треба, то холодом можу ...

Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги ...

Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як ...

Я бачила очі, які бояться осліпнути.
Я бачила руки, що хотіли жити.
Я бачила біль у різних палітрах.
Я бачила біль.
Але себе — ні.
Я відчувала на шкірі тонни рубців:
Мою душу порізали скельцями.
Вони розбили дзеркала. Їх рознесли ельфи — такі ...

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...

Читаю між рядків твоє «Пробач»
Із виразом обличя аж гидливим.
Хіба можливо фразою «не плач»
Забрати сум із серденька мінливий?

Я говорила з мозком: «Все не так!
Він ще навчиться, зміниться, лиш вибач»...
Та раз у раз безсенсовості лак ...

І знов дощить любовними листами...
Неначе літо... В серденьку – зима.
Гримлять різноманіттям барабани
І блискає небес височина.

Освітлюючи простори чекання,
Ударом громовиці в водну гладь,
Проявиться малюнок сподівання,
На стовбурі дубовому ...

Важливим є не квіти, не слова:
Вони за вітром полетіти можуть.
Не подарунки, не п’янкі дива
Чи пелюстками вистелене ложе.

Важливий погляд, глибочінь зіниць.
Все розсекретять вмить вони про тебе.
Усіх мімічних зморщок таємниць
Не заховаєш ...