Линуть понад світом, мов чайки білі,
Думи твої, Кобзарю, вічні і милі.
Сяють правдою, як чистим злотом,
І кличуть до волі, до щастя й просвіти.
В них біль і туга України,
За долею кріпацькою, нещадною.
В них гнів і лють до ворогів жорстоких,
Що кров людську пили, мов п’явки чорні.
Любов в них щира до людей простих,
До селян, що жили у злиднях й біді.
В них віра у краще життя без гніту,
Без страху, без бід, без воєн.
Думи твої, Кобзарю, не вмирають,
В серцях українців вони оживають.
І житимуть, доки стоїть Україна!
Сильна, соборна, єдина!

Поділитися з друзями