Єлизавета Пукас

***

Фрази,

кинуті на перехрестях,

Думки,

сплетені в меридіанах,

Блукали словами,

          Впивалися в душу 

                        І виходу звідти 

    Не знали…

Мої слова підбурюють

Хвилі 

     Повстання,
...

Ти прийшов уночі, ледь чутно й незримо. Здригнулася тільки, а зранку взялася за перо. Відкладати так довго з тобою розмову вже більше не вийде. Пропоную завершити тут, у двобої. Лиш ти та я. Готовий?

Хижаче, нам потрібно розкреслити межі. Це ...

Так пахне країна за кілька днів до війни. На жаль, я вже знаю цей запах. У небі винищувачі виробляють зиґзаґи. Містом курсують озброєні люди. Десь поруч чутно постріли, хоч усі заспокоюють, що це просто навчання. Десь мимоволі стається вибух: ...

Немає нічого малого, коли нас із тобою багато. Я втомилася бути богом: у мені не так багато наснаги. Ця історія на мене страшенно тисне, не знаю, що вже й робити… Дяка людям: обіймають сильніше й надихають читати швидше. Вони, ті ґазди із «тіней ...

Ретроспективні схлипування. Закінчилося. Через скрипучі радіохвилі пролунав мій останній дзвоник. Однокласників — найкращих людей — розкидало по всьому світу…

Цей день. Його чекають ще з першого класу. Перед очима кадри минулого...
Подвір’я ...

Навпомацки на пошуки точки опори. Повітря вібрує, сонце десь світить. Герої, на жаль, помирають не тільки в окопах. Ми досі бережемо в собі дещиці віри. Ця війна увібрала занадто багато фарб, а я категорично проти посмертних масок. Вони мають ...

Мабуть, було занадто багато болю, адже знову нічого, окрім втоми. Негативних емоцій — через край… Контейнер переповнений. Часом, ніби проміння на фотографіях з Азовсталі, пробивається бажання жити. Ти дивишся в небо, смієшся, хочеш якомога точніше ...

Ще ночі не були такими темними. Знаєте, у цей час в тилу ми не знаємо, як бути. Сьогодні зателефонував мій дядько: «Чекаємо колону. Прощавайте!» Кричу пошепки у відповідь: «Я завтра бажатиму тобі доброго ранку!» ,— “Люблю...” І більш поки нічого. Не ...

Смерть стала частиною нашого життя, здається, із 24 лютого. Хоча насправді це трапилося в епоху бароко. Люди переосмислили буття на землі й уже більше цінували «сьогодні». Схоже, вони теж знали, що в будь-яку секунду можуть померти, проте голосили ...

Ким ми є, коли народжуємося? Василь Стус казав, що не буває так, аби народився – і зразу людина. Казав, що нею ще треба стати. Мабуть, схожа історія трапляється з будь-чим, навіть з ідентичністю. Тож невтомно запитаю себе: ким же я стала від ...

Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги ...

Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як ...

Я бачила очі, які бояться осліпнути.
Я бачила руки, що хотіли жити.
Я бачила біль у різних палітрах.
Я бачила біль.
Але себе — ні.
Я відчувала на шкірі тонни рубців:
Мою душу порізали скельцями.
Вони розбили дзеркала. Їх рознесли ельфи — такі ...

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...