Єлизавета Пукас

аватар користувача
З раннього дитинства закохана в письмо. Усю палітру пережитих емоцій виливаю на папір, конвертуючи враження в слова. Ніколи не любила вислів «що хотів сказати автор», адже прагну, щоб кожен охочий міг віднайти своє. Мої тексти ніби дзеркало, де найважливішим є саме ваша інтерпретація, тож запрошую у світ слова.

Прощавай, хижаче!

Ти прийшов уночі, ледь чутно й незримо. Здригнулася тільки, а зранку взялася за перо. Відкладати так довго з тобою розмову вже більше не вийде. Пропоную завершити тут, у двобої. Лиш ти та я. Готовий?

Хижаче, нам потрібно розкреслити межі. Це ...

читати далі

Так пахне країна за кілька днів до війни

Так пахне країна за кілька днів до війни. На жаль, я вже знаю цей запах. У небі винищувачі виробляють зиґзаґи. Містом курсують озброєні люди. Десь поруч чутно постріли, хоч усі заспокоюють, що це просто навчання. Десь мимоволі стається вибух: ...

читати далі

Ми – вогонь одне одного

Немає нічого малого, коли нас із тобою багато. Я втомилася бути богом: у мені не так багато наснаги. Ця історія на мене страшенно тисне, не знаю, що вже й робити… Дяка людям: обіймають сильніше й надихають читати швидше. Вони, ті ґазди із «тіней ...

читати далі

Ретроспективні схлипування

Ретроспективні схлипування. Закінчилося. Через скрипучі радіохвилі пролунав мій останній дзвоник. Однокласників — найкращих людей — розкидало по всьому світу…

Цей день. Його чекають ще з першого класу. Перед очима кадри минулого...
Подвір’я ...

читати далі

Навпомацки в пошуках точки опори

Навпомацки на пошуки точки опори. Повітря вібрує, сонце десь світить. Герої, на жаль, помирають не тільки в окопах. Ми досі бережемо в собі дещиці віри. Ця війна увібрала занадто багато фарб, а я категорично проти посмертних масок. Вони мають ...

читати далі

Занадто багато на мої метр сімдесят

Мабуть, було занадто багато болю, адже знову нічого, окрім втоми. Негативних емоцій — через край… Контейнер переповнений. Часом, ніби проміння на фотографіях з Азовсталі, пробивається бажання жити. Ти дивишся в небо, смієшся, хочеш якомога точніше ...

читати далі

Лист до наших янголів

Ще ночі не були такими темними. Знаєте, у цей час в тилу ми не знаємо, як бути. Сьогодні зателефонував мій дядько: «Чекаємо колону. Прощавайте!» Кричу пошепки у відповідь: «Я завтра бажатиму тобі доброго ранку!» ,— “Люблю...” І більш поки нічого. Не ...

читати далі

Українське бароко – еклектика нашої сили

Смерть стала частиною нашого життя, здається, із 24 лютого. Хоча насправді це трапилося в епоху бароко. Люди переосмислили буття на землі й уже більше цінували «сьогодні». Схоже, вони теж знали, що в будь-яку секунду можуть померти, проте голосили ...

читати далі

Я ідентифікую себе як українка (Сповідь зламаної малороски)

Ким ми є, коли народжуємося? Василь Стус казав, що не буває так, аби народився – і зразу людина. Казав, що нею ще треба стати. Мабуть, схожа історія трапляється з будь-чим, навіть з ідентичністю. Тож невтомно запитаю себе: ким же я стала від ...

читати далі

Мистецтво _культура _жінка

Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги ...

читати далі

Відпускаю вас…

Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як ...

читати далі

Кольорова склянка

Я бачила очі, які бояться осліпнути.
Я бачила руки, що хотіли жити.
Я бачила біль у різних палітрах.
Я бачила біль.
Але себе — ні.
Я відчувала на шкірі тонни рубців:
Мою душу порізали скельцями.
Вони розбили дзеркала. Їх рознесли ельфи — такі ...

читати далі

Межа психоделіків

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...

читати далі

Мова, якою я мовчу

Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.

Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди ...

читати далі