Олександр Волошинівський

Всі розмовляють – я кричу!
Мости шалені скам’яніли,
І плачу знову досхочу.
А льоду все не тануть брили…
Вірші пишу, та лиш молю
Того, у кого вже не вірю…
Гадав, що я таки зроблю,
Але, здається, просто мрію.
Всі розмовляють – я кричу.
Думки ...

Чому так пусто в мене в грудях?
Чому так тяжко на душі?
Себе покажеш… Не на людях…
Бо ти неначе в марищі…
У всіх питання на питанні:
Чого? А як ти? Допомогти?
А серце в ритуальнім вбранні
Уже не хоче стукати…
Іде вже п’ята пора року,
А ти ...

Чи помічаєш ти шалений штиль,
Що мовчки проголошує неволю?
Його побачиш ти за сотню миль,
За поглядом, що не дає спокою.
Подвійне дно у того корабля,
А паруси не ловлять знову вітер.
І то вже не краватка, а змія…
Для крику вже не вистачає ...

Тобі не пишуть, а ти й не чекаєш
Уже і день, і вчора цілу ніч.
Не думаєш, не плачеш, не тікаєш.
Бракує полотну згасання свіч.
Нехай горить ця повінь у вогні!
Нехай пориви вітру не вщухають!
Чому?! Чому так боляче мені?!
Такого люди з масками ...

Якщо ви маєте деякі питання щодо назви твору, то переведіть погляд трохи нижче. Чухраїнець не є національністю або ж етнічною характеристикою. Аж ніяк. Це стан душі кожного з нас і всіх, хто живе на цій планеті. Хтось може вважати себе чухраїнцем, ...

 
Якщо любити – то по-справжньому.
Якщо обіймати – то міцно.
Якщо сміятися – то до сліз.
Якщо говорити – то в очі.
Якщо дарувати – то від душі.
Хіба любити можна не щиро? Кохати треба людину, а не умовні почуття до неї. Тоді обіймати ...

Моє Intermezzo – це гра. Від тяжких проявів буденності допоможе тільки вона. І вигуки: “Виходь уже! Почалося!” Ейфорія від перемоги й щастя від прогресу. Це і є моє Intermezzo.

Друзі, однокласники, кохана. Вони є невід’ємною частиною мого ...