Чи помічаєш ти шалений штиль,
Що мовчки проголошує неволю?
Його побачиш ти за сотню миль,
За поглядом, що не дає спокою.
Подвійне дно у того корабля,
А паруси не ловлять знову вітер.
І то вже не краватка, а змія…
Для крику вже не вистачає літер.
Іду з душею я на компроміс.
Для чого? Нащо? Та чому й навіщо?
І серце кидаю додолу, вниз,
А посмішку, напевне, просто знищу.
Бо поверхневий натяг рве по швах.
І знай, на ньому шрами не лишають…
Усі кричать: «Не бійся, ти не сам»,
А я чомусь цього не помічаю…

Поділитися з друзями