Дана Тітенко

Слизько. Мряка. Вітер задуває в кожну мікрощілину між шарами термоодягу. Мабуть, зимове взуття не надто комфортне на трасі з перешкодами. Такий висновок я зробила в процесі польоту макіяжем до землі... Пощастило: лиш трохи забила пальця.
Темно. ...

Читаю між рядків твоє «Пробач»
Із виразом обличя аж гидливим.
Хіба можливо фразою «не плач»
Забрати сум із серденька мінливий?

Я говорила з мозком: «Все не так!
Він ще навчиться, зміниться, лиш вибач»...
Та раз у раз безсенсовості лак ...

І знов дощить любовними листами...
Неначе літо... В серденьку – зима.
Гримлять різноманіттям барабани
І блискає небес височина.

Освітлюючи простори чекання,
Ударом громовиці в водну гладь,
Проявиться малюнок сподівання,
На стовбурі дубовому ...

Важливим є не квіти, не слова:
Вони за вітром полетіти можуть.
Не подарунки, не п’янкі дива
Чи пелюстками вистелене ложе.

Важливий погляд, глибочінь зіниць.
Все розсекретять вмить вони про тебе.
Усіх мімічних зморщок таємниць
Не заховаєш ...

Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя ...

Літня спека, немов намисто, нанизує наші понівечені душі. Сотні людських думок бовтаються на тонкій нейлоновій волосіні, що елегантно оповила тендітну шию. Цинічна мадам запікає глиняні намистинки розпачу, змореності та пасивної агресії в ...

Ловлю фарби вечірнього сонця в дрібних краплинах дощу. Червоногарячі барви плюхаються на плаття, споріднене з кольором асфальту, та залишають темно-сірі плями. Промоклі до шкарпеток ноги, розсікаючи свіже літнє повітря, спішать скоріш потрапити в ...

Відчуваю весну всіма порами тіла,
Проживаю любов до такої ж, як я.
Бачу в дзеркалі рух, як ступає несміло
У своє майбуття, і щасливе життя.

Досі має вагання й сумління між ребер.
Вони тиснуть на шлунок і крутять кістки,
Геть зганяють ...

Жую тривожність іклами неврозу
Перемелю всі сумнів кістки,
Для того, щоб плетіння верболозу
Перетягнуло серця жилочки,

Яскравим, ніжним зелененьким листям
Проникло до усіх кімнат душі,
Пустило корінь щастя ув обійстя,
Скопавши ненависні ...

Суботній вечір. Відчиняю двері й прямую назовні, якнайдалі від сірого, чотиристінного кокона, що не відпускав мене протягом багатьох днів, а може, і тижнів. Іду назустріч пригодам. На шляху бачу тепле сонечко, що вітається своїми промінчиками, ...

Кря
кар- кар
коні- люди
травошелест
грядкокопи
спілі помі
дори ...

Сонячні промінчики впадуть на обличчя моєї мами. Їй 100 років. Навколо бігають і сміються внуки. Вони кричать: „ Бабуню, з Днем народження!" Правнуки в колисці милуються цією грандіозною жінкою. Вона задуває свічки на величезному торті. Лунають ...

Гроза... Така велична пані, що зачаровує своєю красою. Вона кидає блискавки на всі боки, щоб показати, яка вона грізна. Вітер допомагає цій сильній жінці. Він робить для неї все: ганяє хмари, хитає кораблі на морях, вириває дерева з корінням. Ця ...

Іноді я чую, як в моїй душі грає маленька скрипочка. Крихітний чоловічок перебирає струни, що задають ритм моєму життю. Зараз він віртуозно виконує «Чакону» для скрипки соло Йоганна Себастьяна Баха. Це настільки пронизлива й водночас  потаємна ...