Суботній вечір. Відчиняю двері й прямую назовні, якнайдалі від сірого, чотиристінного кокона, що не відпускав мене протягом багатьох днів, а може, і тижнів. Іду назустріч пригодам. На шляху бачу тепле сонечко, що вітається своїми промінчиками, хмаринки, які пропливають по небесній ріці, зустрічаються зі мною поглядами й радісно усміхаються. Сідаю в потяг і їду. За віконцем мерехтять ліхтарі, цікаво забарвлюючи й мальовниче полотно нічного краєвиду. Гудок, чуже місто. Купа незнайомих облич бреде у своїх справах, не помічаючи краси старовинних будівель, давньої бруківки й автентичних площ. Розмова, філіжанка кави, плитка шоколаду — і знов гудок. Ті самі ліхтарі, що мерехтять, але в іншому напрямку, знайомі хмарки, рідний сірий чотиристінний кокон, що знову сховав мене на не визначений термін, і бажання знову пережити унікальні емоції та почуття.
Усе ж таки я люблю мандри.

Поділитися з друзями