Твори з тегом: час

Ціную момент

Швидкоплинність моменту  –

 це  аксіома. Життя – це зараз. 

Немає ніяких потім. Так нехай 

воно палає. Завжди. 

Спекотно вогнем

Оскар Уальд 

Для початку треба дати пояснення, що ж таке момент? А чи справді треба? Це занадто ...

читати далі

Старий грамофон

Присвячено любій бабусі Валі
На старих книжкових полицях, вистелених архаїчним  пилом, химерними візерунками витанцьовувала вибаглива лінія долі. Її тернистий шлях  прокладений  сторінками пошарпаних історичних романів.  З старого грамофону, на ...

читати далі

Час

Час... Спішить, і сам не знає куди. Нікого не чекає. Малює на вікні візерунки, нашептані долею на вушко. Сипле пісок надії крізь пальці. Кружляє в танго з потаємними думками. Видряпує дивакуваті послання на скелі. Ночами відвідує найпотаємніші сни. ...

читати далі

За дрібку часу

Я намалюю тобі на асфальті кульбабові візерунки. На парашуті перелетимо через десятки перламутрових морів, долаючи шторми, і приземлимося десь біля фіалкових хмар. Там, де сонце пахне згорілим ще вчора гадючим болем.

Розірву сталеві дроти клітки, ...

читати далі

Ранок

Автор: Артем Мацицький

БАМ!

                                               БАМ!          

віу-віу,                                        віу-віу,

ТРА-ТА-ТА-ТА-ТА-ТА

цілінь-цілінь, цілінь-цілінь

будильник – вимкнути ...

читати далі

Спішіть здійснити задумане!

На годиннику отруйним зеленим кольором висвічується перша година ночі…

Зорі яскравими діамантами розсипалися на чорній підлозі, тільки повний місяць лежить на місці. Закутавшись у теплу ковдру, хтось намагається згадати мету свого існування серед ...

читати далі

Час – справжній друг кожного

Час... Скільки всього потаємного заховано всього лише в одному слові. Його безмежна глибина та неймовірна, на перший погляд, простота захоплюють кожного. 

Знайома я з цим чудернацьким хлопчиною від самого народження. Він пам'ятає мій перший ...

читати далі

Тиша поміж росою

Буває так, що світ зупиняється на лічені хвилини. Перед тобою відчиняється брама. Зліва падає сонце, розливаючи промені в хатину з проваленим дахом і дверима наохляп. Через віконниці холодними вечорами залазять до хати вужі. Падають промені, вужі ...

читати далі

Полтава залишається…

Падає спокійний сірий дощ і ксилофоном відбивається на бруківці вулиці Соборності. Тихо ступаю слизькими каменями в мокрих «тімберлендах» і мляво розчиняюся за стіною холодної ранкової зливи.

Кілька днів тому голосний і метушливий куточок Полтави ...

читати далі