Твори з тегом: думки

@моє

Ранок. Сонце. Аромати кави. Усмішка. І ти…

Сором’язливі фіранки до останнього моменту ховають нас від настання неминучої буденності, сповненої клопотів, зіпсованих нервів і надокучливих дедлайнів. А так би хотілося затриматися тут, з тобою, ще ...

читати далі

Тіні довшають опівдні

Ми боїмося тіней нашого минулого, майбутнього, теперішнього. І, здавалося б, опівдні вони мають майже зникнути, але нікуди не діваються. Тіні там, під ногами, можете думати, що ми їх топчемо. Але хіба ж це правда? Невже ви можете втекти від власної ...

читати далі

Тіні довшають опівдні

Гримнула, падаючи, чайна ложка, якою перемішували  швидкорозчинну каву. Гра слів. Шурхіт пакетика, звук наповненої чашки. Є такий? Чим же вона наповнена? Сумом? Радістю? Тривогою? Для когось – бридка вода ледь коричневого кольору, а іншому – ...

читати далі

Моно-но-аваре*

Є листи, які ніколи не відправлять, як і твори, які ніколи не прочитають. Знаєш, у моїй душі було не одне багаття, тож, мабуть, слова вже не вартують і центу. Туман переплівся з ожеледдю, думки – з хмарочосами, а проза,  кажуть, обросла ...

читати далі

Діаграма дня

Усе почалося з малого промінчика, який заглянув до мене. Лоскочучи обличчя, він освітлював усю кімнату, наповнював її теплом і затишком. Я не в захваті, коли будять, але, скажу відверто, що в цьому промені сонця було щось особливе. Уперше за довгий ...

читати далі

Сліди в повітрі

Мороз. “Авраменко” в сумці. Легкий сніг та два коти, що гріються коло під'їзду. 

Я неспішно натягнула рукавиці та попленталася слизькою вулицею на зупинку. Свіже, прохолодне, зимове повітря трішки пробудило мене, але в душі все ще дрімала, як і ...

читати далі

Лінія горизонту

Лише одна лінія відокремлює людину від справжнього щастя — лінія віри. Її можна уявити як смужку горизонту, що розмежовує небо і землю. Так лінія віри розмежовує людину і Бога. Є такий вислів: „По вірі вашій дасться вам“. Що ж він означає ?.. 

Ви ...

читати далі

Витинаю ножицями душу

Витинаю ножицями душу. Завдяки тобі вона вже давно паперова, тож хоч із візерунками буде... Ці пустоти розчинили мої нервові суцвіття, та, знаєш, тепер зручніше палати: ці дірки ближчі до серця, а там же й досі нуртує вогнежар...

Колись ми були ...

читати далі

Щирість зближує

Холодними зимовими вечорами охочі поспілкуватися  збиралися в одній затишній місцині за невеличким круглим столиком. Хоч не пишно, та затишно ми проводили час. Запрошували всіх, але на те в кожного були свої мотиви… Іноді цим «люб'язним» приятелям ...

читати далі

Із дотиками сонця…

Ми довго сиділи й мовчали... Доки сонце перекотилося на іншу щічку, бо вже збиралося вкладатися спати, розливаючи золото в кожне серце. І нас не оминуло. Полонило душі й зірвало дахи. 

Тихенько, не поквапом, вечір навішує свої корективи та ...

читати далі

Собі та кожному

Не покидай надії, що скоро буде легше дихати на повні груди. Розімкнуться кайдани та спаде сталевий кокон із душі. Розчиниться в чистоті неба гнітючий біль, очистяться в джерельних водах сльози, википить й оновиться в тілі кров. Дихай вільно, ...

читати далі

Шпигун Ума

Моє ім'я У-улюблений

                  М-м'який

                  А-акульонок

Я улюбленець моєї господині. Вікуня обожнює обійматися. Для щасливого життя їй треба обійняти когось разів сто щонайменше, тож весь удар із радістю беру на себе. ...

читати далі

Ціна недбалості

Кожен з нас у якійсь мірі був недбалий: їв солодке, розуміючи, що потім буде погано, перебігав дорогу за одну секунду до зеленого світла, не бачачи машин, за всіма справами забував купити корму кішці, не звертався до лікаря, кажучи: "Та воно й так ...

читати далі

Саме час

Загорнувшись у безрозмірний светр і підставивши коліна під голову, міледі блукала коридорами власної свідомості. Ах, як же вона обожнювала це місце: з підвіконня було видно всю глибину безмежного неба...

Нарешті можна обдумати те, що при світлі ...

читати далі