Юлія Коробко

аватар користувача
Дівчина зі щирим серцем та брунатними очима – це я. Кожного дня подорожую власним Всесвітом і знаходжу новий промінчик музи. Часто випадаю з реальності й не хочу повертатися назад. Шукаю гармонію між світом письменників та художників. Найкращою подругою для мене стала гітара, а натхненням для відкриття нової реальності – ніч. Малюю, пишу, співаю, граю про своє життя. І кожного разу новий етюд… Нова мелодія…

Ковток смутку

Тихо. Ніби годинник зупинила холодна, крижана рука. А з ним зупинялося моє кохання. Я, певно, не пам'ятаю, чи був то останній ковток вина, у якому відображалися твої пухкі вуста... Та й годі таїти: узагалі не пам'ятаю, що сталося того холодного ...

читати далі

Майбутньому

Ми зовсім із тобою незнайомі. Ти ніколи не збирався думати про те, що я буду у твоєму житті. Милуєшся красою непізнаного, п'єш міцну каву й насміхаєшся над словом "кохання". Я поруч, завжди поруч із тобою. Оксамитовою долонею торкаюся твого життя. ...

читати далі

Тиша поміж росою

Буває так, що світ зупиняється на лічені хвилини. Перед тобою відчиняється брама. Зліва падає сонце, розливаючи промені в хатину з проваленим дахом і дверима наохляп. Через віконниці холодними вечорами залазять до хати вужі. Падають промені, вужі ...

читати далі

Бурхливий океан невгамовних хвиль

Осінь завжди приходить ніби казка. Вистилає полум`яною ковдрою та густими туманами наші ілюзії. Торкаючись кожного куточка душі, залишає обережний відбиток мінливих крапель...

Осіння пора наступає лише тоді, коли густіше відчуваємо смак кави в ...

читати далі

Пам’ятаю очі…

Чомусь знову пишу тобі листа й блукаю будинком, аби не чути, як б’ється серце кімнат, коридорів і вікон… Без тебе стало так порожньо. Якщо капатимуть сльози, вони впадуть словами на твої вуста…

Ти повинен це пам'ятати. У кімнаті стояла тиша. ...

читати далі

Містечко мого дитинства

Опішне! Скільки таємниць заколихано в тобі. Моє дитинство завітало до тебе аж на 5 років, а ти досі не відпускаєш. Краса твоя долає велич непізнаного, а квіти цього літа зробили поля такими розмаїтими й запашними. І кожного дня за пухкою хмариною ...

читати далі

INTERMEZZO

Заплутуючись у довгій спідниці, ніколи не бігтиму  назустріч. Не ховатиму в сутінки очі від усіх байдужих навколо. Мені набридло вживатися в ролі й витісняти із них себе. І знову ковтати повітря, не дихаючи тижнями. Тону в марних сподіваннях, ...

читати далі

Не має значення…

І все, що з тобою колись було, більше не має жодного значення. Будеш питати, чи чекала  на тебе? Ти призначав зустріч уві сні – і я полювала на неї, хапаючись за лозиння, спускалася глибинними стежками невідомого світу. Схопи мене за руку й поведи ...

читати далі

Мамо…

Ти прийшла в цей світ, коли сонце цілувало білу ковдру, що вкривала будинки, а лапатий сніг тримався на віях і маленькими краплинками стікав додолу. У твої сапфірові очі, мов у море, пронизане глибокими течіями… У долонях прокидалася весна, засинали ...

читати далі

А ти все одно не чуєш…

Ось і настав ще один вечір. Життя хиталося червоною ниткою. Сонце розлилося мандариновим соком із нотками ванілі.

Ці рядки написали себе самі. Сидять зараз  у кутку з винними очима й спостерігають за небом.

Моє холодне чоло обпікає твої руки. ...

читати далі

Відчути душею…

Скільки незвичайного та потойбічного приховує в собі слово «художник». Він не повинен нікому нічого доводити, а просто передавати власні думки так, щоб кожна людина почула їх. Інколи здається, що пензель сам веде мою руку, вимальовуючи співучі лінії ...

читати далі

Поруч зі мною завжди…

Ця історія живе в моїм серці вже 16 років. Але тільки зараз зважилася розповісти її.  Вона про  те, як мене любить дивна жінка, яка пахне небом, літом і травою. Коли стає  темно, вона щиро обіймає мене, іноді  навіть боляче.  У неї обличчя в ...

читати далі