Жую тривожність іклами неврозу
Перемелю всі сумнів кістки,
Для того, щоб плетіння верболозу
Перетягнуло серця жилочки,

Яскравим, ніжним зелененьким листям
Проникло до усіх кімнат душі,
Пустило корінь щастя ув обійстя,
Скопавши ненависні спориші

Образ, і недомовок, і обману,
Що так давно все сковували. Там,
Всередині злощасного туману
Ховались в купі нерозкритих травм.

Яскравим променем пробивши темінь,
Пройду крізь буйні зарослі журби.
Зніму із шиї зобов’язань ремінь,
Візьму з життя усі його скарби!

Поділитися з друзями