Єлизавета Пукас

Ось і все, тату: моя душа дісталася роздоріжжя. Мені тяжко вертати до твоєї… до нашої хати. Я відверто блудила такими шляхами, що одному Господу Богу відомо, як я, розпластана манівцями, закидана зловорожими словами, пробиралася з-під надр крові й ...

Сонце,
Віриш: усі зорі до нас схилились,
Склалися в долю візерунки забуті давно.
У нас під очима
Ховаються сльози,
Що втекли, аби окропити всесвітню журбу.
Не дивися на те, що далеко від дому.
Не дивися на шрами, залишені Богом.

Він добре ...

Ти мене так лякаєш самотністю ніби не знаєш
Ще хвилина і я погоджусь
Стану мізантропкою
Втечу у вежу
Відпущу свою косу й чекатиму принца
Я стану принцесою у вежі
Добре, аби поруч була Ейфелева
Французькі гарнізони змінить Шампань
Я ...

Після вибуху в Мадриді я остерігаюся пошти. Ти ніколи не можеш бути

впевненим, хто саме тебе шукає…Особливо якщо переховуєшся ти через…

Особливо якщо тебе не мають знайти… Виходячи з дому в ту останню

мить, коли ти ще належиш собі, ...

Я знаю, що ми вже знайомі. Я знаю, бо не може бути інакше. Ти десь робиш те ж саме, що і я. Я не можу тебе не знати. У моїх венах булькотить козацька кров. Я жінка. І вони точно мали козачок. То брехня, що жінок на січі не було. Стрибали в Гречку, ...

***

Фрази,

кинуті на перехрестях,

Думки,

сплетені в меридіанах,

Блукали словами,

          Впивалися в душу 

                        І виходу звідти 

    Не знали…

Мої слова підбурюють

Хвилі 

     Повстання,
...

Ти прийшов уночі, ледь чутно й незримо. Здригнулася тільки, а зранку взялася за перо. Відкладати так довго з тобою розмову вже більше не вийде. Пропоную завершити тут, у двобої. Лиш ти та я. Готовий?

Хижаче, нам потрібно розкреслити межі. Це ...

Так пахне країна за кілька днів до війни. На жаль, я вже знаю цей запах. У небі винищувачі виробляють зиґзаґи. Містом курсують озброєні люди. Десь поруч чутно постріли, хоч усі заспокоюють, що це просто навчання. Десь мимоволі стається вибух: ...

Немає нічого малого, коли нас із тобою багато. Я втомилася бути богом: у мені не так багато наснаги. Ця історія на мене страшенно тисне, не знаю, що вже й робити… Дяка людям: обіймають сильніше й надихають читати швидше. Вони, ті ґазди із «тіней ...

Ретроспективні схлипування. Закінчилося. Через скрипучі радіохвилі пролунав мій останній дзвоник. Однокласників — найкращих людей — розкидало по всьому світу…

Цей день. Його чекають ще з першого класу. Перед очима кадри минулого...
Подвір’я ...

Навпомацки на пошуки точки опори. Повітря вібрує, сонце десь світить. Герої, на жаль, помирають не тільки в окопах. Ми досі бережемо в собі дещиці віри. Ця війна увібрала занадто багато фарб, а я категорично проти посмертних масок. Вони мають ...

Мабуть, було занадто багато болю, адже знову нічого, окрім втоми. Негативних емоцій — через край… Контейнер переповнений. Часом, ніби проміння на фотографіях з Азовсталі, пробивається бажання жити. Ти дивишся в небо, смієшся, хочеш якомога точніше ...

Ще ночі не були такими темними. Знаєте, у цей час в тилу ми не знаємо, як бути. Сьогодні зателефонував мій дядько: «Чекаємо колону. Прощавайте!» Кричу пошепки у відповідь: «Я завтра бажатиму тобі доброго ранку!» ,— “Люблю...” І більш поки нічого. Не ...

Смерть стала частиною нашого життя, здається, із 24 лютого. Хоча насправді це трапилося в епоху бароко. Люди переосмислили буття на землі й уже більше цінували «сьогодні». Схоже, вони теж знали, що в будь-яку секунду можуть померти, проте голосили ...