Крижані дощі змивали слова,
Що кришталем лунали в порожній квартирі.
Ти пішов тихо і раптово.
А в повітрі досі бринить холодом
Твоє коротке «Бувай!»
Вітер курявою відносив у небуття слова,
Що так і не були сказані.
Відпустила.
Дала піти…
А ...
Євгенія Загребельна
Космос у волоссі, очах і в серці! Досі не можу повірити, що мені дано таке щастя – жити. Обертаюся в космосі серед сотень зірок, дістаю кінчиками пальців до сузір'їв, дихаю зоряним пилом. Надто швидко. Місяць сліпить сріблом струн, порушуючи тишу. Слухаю мелодію супутника. -Хто я? -Людина. -Ким я хочу стати? -Собою...
Моя осінь…
Осінь – це теплі обійми какао з маршмеллоу й шерстяного светра.
Осінь – це просидіти цілий день у своїй «печері» за горою потертих книжок.
Осінь – це сімейні вечори й радість усвідомлення, що тобі є до кого повертатися холодними вечорами.
...
А якщо завтра не настане?..
Заплющ очі.
Розправ крила.
Усі ми смертні,
Хоча й незрячі,
Болем розіп'яті,
Життям скалічені,
Жорстоко висічені
Історією батьківського краю
Колись квітучого…
А зараз…
Вогнем обпаленого,
Кров'ю покропленого,
«Градами» битого…
І тільки ...
За кілька дюймів від провалля…
Іноді здається, що я на краю прірви
Стою, розчинившись в безодні неба.
Поривами вітру злітаю, злітаю…
Думками хиткими блукаю, блукаю…
Сама на цім світі, одна-єдина…
І поруч немає ані пір'їни.
А вітер гуляє, а вітер буяє,
Здіймає в повітря ...
Там, де закінчувався хаос…
У твоїх очах – справжній Всесвіт,
Жменя зірок і крихітний Місяць.
А в моїх – тільки дим цигарок
І, можливо, трохи наркотику.
Ти мій власний різновид морфію.
Я без тебе, напевно, не виживу –
Загублюсь в міріадах комет,
Потону в безкрайній ...