Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ім’я… У тій порожнечі шукала очима хоча би щось та й знайоме. Але духи, що ховались у задзеркаллі, аж ніяк не з когорти амурів. Небесний вогонь не міг того стерпіти: співчував і цілився в серце. Знаєте, феніксом обернувшись, відлітати було куди легше. З того часу лише ночі під силу повернути мене в ті марення: я там довго писала спогади, що не мали логічного пояснення… 

То твоя любов мені зав’язала рота… Тільки руки шукали істину: так багато свідомості витекло, що перечитувати нині гидко… На жаль, ті дзеркала встигли викривити ще й мій внутрішній світ! Обіцяю собі, що відреставрую його. Найму для того найкращих працівників… Але поки того не трапилось, я танцюю як навіжена. У цьому двобої ночі й слова має виграти друге: «Це була не любов. Не бійся: ще попереду щастя». Я чекаю його перемоги, аби змогти рухатися далі. 

30.09.2021

Коментар: Написано в стані глибоко шоку після розставання з хлопцем. Гіперрефлексія, ніби пряма квінтесенція болю та недопалків віршів зі словами.

Поділитися з друзями