- Поїхала я якось на риболовлю – спіймати рибу для Тетяни Іванівни. Сиджу, дивлюся на воду, а з кущів виходить (очам не вірю!) Остап Вишня, наче з підручника. 

-Дитино, як з таким серйозним виразом ти хочеш спіймати сома? 

-Та як тут радіти?- кажу. – Якщо в мене двійка з української літератури, і через тебе! 

Тільки встигла кліпнути, як він уже поруч сидить. 

-Ну, розповідай, у чому я вже винен?  

- Та ти ні в чому, а от я … не читала твої усмішки, уроки прогулювала, тому й двійка. Може, хоч допоможеш рибу чи сома впіймати? Щоб учительку задобрити. 

- То ти хочеш сказати, що твою двійку можна виправити рибою?- спитав Остап. 

- Ну, а що? Вона любить природу, напевно. Може, риба її розчулить… – кажу. 

Вишня засміявся так голосно, що навіть жаби перестали квакати. 

-Дитино, якби двійки так легко виправлялися, школярі б давно з відрами карасів по школі бігали! 

- То ти допоможеш чи ні ? 

- Допоможу! Але попереджаю: я відповідаю за гумор, а от за твої прогули – ніхто. 

Я тільки хотіла щось відповісти, аж тут з води хлюп! 

Вишня шепоче: 

-О! Це наш кандидат на твій порятунок. 

Сом глянув на мене своїми чорними очима дуже суворо. Я теж глянула на нього так само. І хвилину ми мовчали, як на педраді. 

Потім Сом повільно піднявся ближче до берега й ляснув хвостом. 

Просто так. 

Просто по мені. 

Просто по обличчю. 

Я стою мокра, Вишня сміється. Я швидко ловлю сома голими руками. 

-Бачиш? Це він підказує: «Читай! Бо інакше я тобі хвостом ще раз!» - каже Остап. 

Сом знову ляснув хвостом , але цього разу по Вишні. 

- Ой! Це за те, що я допомагаю тобі прогулювати! 

Ми обоє стоїмо мокрі, Сом плаває вже у відрі. 

-Ну, що,- каже Вишня, струшуючи воду з вусів,- домовляємося: ти читаєш і не прогулюєш, а я більше тобі не допомагаю . 

Сом підтвердив і бризнув на мене водою знову. 

-Добре-добре! Читатиму я! Тільки перестань мене поливати! 

Поділитися з друзями