Сипле небо зорі у долоні,
Місячну стежину вистеля.
На моїм замріянім балконі
Теплий подих вітру іздаля.

Заколише ніжна прохолода,
Арфами впаде на спориші –
І торкне блаженна насолода
Трепетну мелодію душі.

Літо гасне променем останнім,
Золотить ранетами сади.
У моєму зорянім чеканні
Б’є джерельце чистої води.

Срібна нитка павутини ранить,
Губить сивину чортополох.
Хай осіння даль нестримно манить,
Ми з тобою залишились вдвох.

Поділитися з друзями